Папське послання про канонічний статус санктуаріїв (Повний текст)

1. Санктуарій у Церкві має «велике символічне значення», а паломництво – це справжнє визнання віри. Паломник приходить сюди, щоб через споглядання священних образів виразніше відчути близькість Бога, Якому відкриває серце з упевненістю, що буде почутий у найсокровенніших своїх прагненнях. Народна побожність, яка є «справжнім проявом спонтанної місійної діяльності Божого люду», користається привілейованим статусом у санктуаріях, де можна виявити прекрасну традицію молитви, відданості й віри в Божу ласку, інкультуровану в життя кожного народу.
Уже з перших століть тривали паломництва до місць, де жив Ісус Христос, де проголошувалася таємниця любові Отця і, перш за все, де був відчутний знак воскресіння – до порожнього гробу [Господнього]. Згодом паломники вторували шляхи до місць, де, за різними традиціями, були гроби апостолів. Урешті-решт, протягом століть паломництва також поширилися на ті місця, яких нині більшість: де народна побожність отримувала з перших рук знаки таємничої присутності Божої Матері, святих і блаженних.
2. Санктуарії досі існують у всіх частинах світу як розпізнавальні знаки простої та скромної віри християн, які знаходять у цих святих місцях головний аспект свого побожного існування. Тут вони відчувають надзвичайно глибоку близькість Бога, ніжність Діви Марії та єдність зі спільнотою Святих – це досвід справжньої духовності, який не може бути знецінений, бо ж неможливо умертвити дію Святого Духа й життя у благодаті. Багато санктуаріїв досягли такого рівня, що стали частиною життя окремих людей, їхніх сімей та спільнот, сформували ідентичність цілих поколінь, ба навіть вплинути на історію деяких країн.
Великий потік паломників, смиренні та прості молитви Божого люду, що звучать під час богослужінь, велика благодать, яку засвідчують багато вірян, і природна краса цих місць дозволяють нам побачити, що санктуарії в різних формах становлять незамінну нагоду для сучасної євангелізації.
3. Ці місця, попри кризу віри, насаджену сучасним світом, досі сприймаються як сакральні. Прочани йдуть до них, щоб у суєтності сучасного життя знайти момент спокою, тиші й споглядання. Невгамована спрага породжує тугу за Богом; і санктуарії здатні стати справжнім прихистком, де людина знов і знов знаходитиме необхідну силу для навернення. Зрештою, у санктуарії віряни можуть отримати додаткову підтримку щодо звичайного життя у парафіях і християнських спільнотах. Цей взаємозв'язок паломництва до санктуаріїв та щоденного життя – велика допомога в душпастирстві, бо він сприяє оживленню обов'язку євангелізації, додаючи їй переконаності. Тому паломництво до санкутарію та долучення до певної духовності, властивої таким місцям, – це вже акт євангелізації, який заслуговує на те, щоб його цінувати за надзвичайне душпастирське значення.
4. За самою своєю природою санктуарій є сакральним місцем, де через проголошення Слова Божого, через Таїнства, особливо Примирення та Євхаристію, і свідчення милосердя проявляється велика схильність Церкви до євангелізації; а тому санктуарій – це справжнє місце євангелізації, саме сакраментальне призначення якого демонструє потужну дію милосердної любові Бога в житті людей.
Через духовність, характерну для кожного санктуарію, паломники керуються «педагогікою євангелізації», яка сприяє посиленню відповідальності й у їхній християнській формації, і в необхідному свідченні справами милосердя, що походять із неї. Санктуарій також допомагає виконувати катехитичний обов'язок християнської спільноти: справді, передаючи звістку, яка походить іще з пори його заснування, у спосіб, відповідний часові, він збагачує життя вірних, учиняючи діло їхньої віри (пор. 1 Сол 1, 3) більш зрілим і свідомим. Нарешті двері санктуарію широко відчинені для хворих, неповносправних, бідних, відкинутих, біженців та мігрантів.
5. У світлі цих міркувань зрозуміло, що санктуарії покликані відігравати роль у новій євангелізації суспільства та що Церква покликана душпастирськи опікуватися порухами сердець, які проявляються через паломництва до санктуаріїв та місць побожного вшанування.
Тому, аби стимулювати розвиток душпастирського служіння в санктуаріях Церкви, я вирішив передати Папській раді зі сприяння новій євангелізації компетенції, які, відповідно до арт. 97.1 Апостольської конституції «Pastor Bonus», досі були закріплені за Конгрегацією у справах духовенства, а також ті, що передбачені в арт. 151 тої самої Конституції щодо благочестивих паломництв, не заперечуючи, проте, компетенції законної церковної влади й тих, хто силою спеціальних законів належить до інших інституцій, пов'язаних із деякими санктуаріями.
Таким чином, визначено, що в майбутньому до завдань Папської ради зі сприяння новій євангелізації належатиме:
а) створення міжнародних санктуаріїв і затвердження відповідних законодавчих актів, згідно з канонами 1232-1233 ККП;
б) дослідження та проведення заходів щодо підтримки євангелізаційної ролі санктуаріїв і плекання в них народного благочестя;
в) підтримка органічної душпастирської опіки над санктуаріями як над центрами й рушійними силами нової євангелізації;
г) підтримка національних і міжнародних зустрічей із метою сприяння спільному оновленню справи душпастирства народного благочестя та паломництв до місць відправлення культу;
ґ) сприяння спеціальній підготовці керівників для санктуаріїв і місць благочестивого поклоніння вірних;
д) нагляд за тим, аби паломники отримували послідовний і відповідний духовний і церковний супровід, який дозволяв би досягти більшого особистого результату цього досвіду;
е) культурна та мистецька підтримка санктуаріїв, оскільки краса – це [також] конкретний спосіб євангелізації в Церкві.
Усе, ухвалене в цьому Апостольському посланні, виданому за власною ініціативою, наказую виконувати в усіх його частинах, незважаючи на суперечності, навіть гідні певної згадки. Постановляю, що обнародування відбувається шляхом публікації в газеті «L'Osservatore Romano», Послання набуває сили через п'ятнадцять днів після публікації й у такий спосіб включається в Акти Апостольського Престолу (Acta Apostolicae Sedis – AAS).
Франциск, Папа
Дано у місті Ватикан, 11 лютого 2017 року, в день літургійного спомину Лурдської Божої Матері, у четвертий рік понтифікату
(Переклад КМЦ за текстом: www.vatican.va)
По темі:
Зростає кількість санктуаріїв в Україні