Про літургійне вшанування Діви Марії, Матері Церкви

Радісне вшанування в сучасній Церкві Матері Божої у світлі роздумів про таємницю Христа й за своєю природою не може оминути увагою постать жінки (пор. Гал 4, 4), Діви Марії – Матері Христа і Матері Церкви.

Свідомість Церкви вже в певний спосіб осягала це, починаючи від пророчих слів Августина та святого Лева Великого. Справді, перший каже, що Марія – це Матір членів Христа, оскільки Вона милосердно сприяє відродженню вірних у Церкві; а другий говорить, що народження глави – це також народження тіла, а тому Марія, Мати Христа, Сина Божого, – це й Мати членів його містичного тіла, Церкви. Такі міркування постають із божественного материнства Марії та з Її тісного союзу в справі Спасителя, який сягає кульмінації в годину муки на хресті.

Мати, Яка стояла при хресті (Йн 19, 25), прийнявши завіт любові Свого Сина, в особі улюбленого учня привітала всіх людей як дітей задля відродження в божественному житті. Вона стала ніжною годувальницею Церкви, яку створив Христос, віддавши Духа на хресті. В улюбленому ж учневі Христос доручив усім учням бути служителями Його любові до Матері, довіривши Її їхній опіці, щоб вони з синівською любов’ю вшановували Її.

Як дбайлива провідниця новонародженої Церкви, Марія розпочала материнську місію вже у Світлиці, молячись із апостолами й очікуючи на прихід Святого Духа (Діян 1, 14). І протягом багатьох століть християнська побожність віддавала шану Марії, наділяючи Її титулами, у певний спосіб рівноцінними, Матері учнів, вірних, вірян, усіх, хто відродився у Христі, – і титулом «Матері Церкви», який з’являється в текстах духовних авторів і навіть у вченні Бенедикта XIV й Лева XIII.

Зрозуміло, отже, на що спирався блаженний Папа Павло VI, коли 21 листопада 1964 року, після ІІІ сесії Другого Ватиканського Собору, проголосив Діву Марію «Матір’ю Церкви, тобто усього християнського люду, від вірних до пастирів, які називають Її сповненою любові Матір’ю» і вирішив, що «весь християнський люд іще більше вшановуватиме Божу Матір цим найсолодшим іменем».

Тому Апостольський Престол із нагоди Святого Року Примирення (1975) запропонував вотивну Месу на честь Пресвятої Марії, Матері Церкви, згодом внесену до Римського Месалу; окрім цього, було дозволено додати проголошення цього титулу в Лоретанську літанію (1980) й опубліковано інші формуляри відправлення Мес до Пресвятої Діви Марії (1986); деяким країнам, дієцезіям та орденським сім’ям, які просили про це, було дозволено додати це свято в партикулярні календарі.

Верховний Понтифік Франциск, уважно розглянувши, як просування цієї форми побожного вшанування може сприяти кращому розумінню Церкви як матері з боку пастирів, чернецтва й мирян, а також справжній відданості Богородиці, визначив, що літургійний спомин Діви Марії, Матері Церкви, буде вміщений у Римському календарі на день понеділка після П’ятдесятниці для щорічного відзначення.

Це свято допоможе нам пригадати, що християнському життю для зростання необхідний тісний зв’язок із містерією Хреста, з жертвоприношенням Христа в євхаристійній трапезі та з Дівою, Матір’ю Спасителя і спасенних.

Тому цей спомин має з’явитися в усіх літургійних календарях і книгах для відправлення Меси й Літургії годин; відповідні літургійні тексти додано до цього декрету, а їхні переклади, схвалені Конференціями єпископів, будуть опубліковані, коли їх затвердить ця дикастерія.

Там, де свято Пресвятої Діви Марії, Матері Церкви, визначене нормою партикулярного права й уже відзначається в інший день із вищим літургійним рангом, його надалі можна відзначати в той самий спосіб.

Не зважаючи на будь-які заперечення.

З резиденції Конгрегації Божого культу і дисципліни Таїнств, 11 лютого 2018 року, у свято Пресвятої Діви Марії Лурдської.

Роберт, кардинал Сара
Префект

+ Артур Роше
Архієпископ
Секретар

Переклад КМЦ за vatican.va