Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » «Мріяв працювати у Перу, а вже 20 років живу в Україні»
13:01 Субота 0 227
4-09-2021, 13:01

«Мріяв працювати у Перу, а вже 20 років живу в Україні»

Садгора цього вересня відзначає 250 років. А Садгірському костьолу виповнюється 206. Костел у Садгорі не оминають туристи, гарний храм та ошатне подвір’я здалеку привертають увагу. А розбудував тут все отець Кшиштоф Сапальскі разом з парафіянами. Найдавніша споруда Садгори стала нині справжньою родзинкою цього мікрорайону. 
Костел включений до туристичного маршруту міста і має  подвійну назву: римо-католицький костел Архангела Михаїла – Санктуарій Матері Божої Фатімської. Розташувався  він на вулиці Івана Підкови, 10. Гарний храм та ошатне подвір’я костелу здалеку привертають увагу. А повернув йому друге життя після часів войовничого атеїзму отець Кшиштоф Сапальскі, звісно, разом із парафіянами. У літній час Свята Меса тут щонеділі о 10.00,  взимку – об 11.00.

 
Знищений за часів Союзу храм отримав нове дихання, поруч виріс триповерховий парафіяльний будинок, дитячий майданчик,  альтанка, а взимку тут встановлюють традиційну різдвяну шопку, в якій всі фігурки оживають… На вежі костелу здалеку видно годинник, подібний до того, що показував час ще за австрійської доби.

Священник щиро зізнається, що любить Садгору більше, ніж Чернівці. Поляк за походженням, він вивчив українську мову, однак через акцент люди часто запитують, чи він не із Закарпаття.

– Можна сказати, що мене привів в Україну Святий Папа Римський  Йоан Павло II, – розповідає отець Кшиштоф, настоятель Садгірського костьолу. – Адже Папа 2001-го відвідав Україну, а я також від 2001-го працюю в Україні. Коли я ще готувався стати священником, до нас на парафію в Польщі приїхав єпископ із Перу. І він чомусь справив на мене таке враження, що коли я вже став священником і мав отримувати нову парафію, мріяв  працювати саме в Перу. І ось йду до нашого місцевого єпископа, а він мені каже: «До Перу поїдеш пізніше, а зараз їдь в Україну, бо там потрібні католицькі священики».  А я в Україні ніколи не був, мови не знаю. Вивчив лише два слова: «автозаправка» і для поліцейських – «Я – священик»…

І ось я в Україні. Єпископ Львівський кардинал Мар’ян Яворський направив мене в Чернівці. Два роки я служив у Малій базиліці, а паралельно  відправляв служби Божі в Садгорі та Боянах. Садгірським парафіянам повернули костьол у 1991 році, за Союзу тут був склад. Храм був занедбаний, навколо – дерев’яна огорожа, а тут, де зараз парафіяльний дім, стояв туалет. На служби приходили до тридцяти парафіян, зараз – 120.


…Наразі тут і слідів не залишилося від тих старих часів. Сучасна огорожа, вимощене бруківкою подвір’я з фігурками тварин. А головне –  великий парафіяльний будинок, у якому є зал для зустрічей, кухня, кімнати для гостей, кімнати для дітей… А з балкона третього поверху відкривається вид на Чернівці. Дім просторий і компактний водночас.

Ми п'ємо каву з отцем Кшиштофом на парафіяльній кухні. Тут після служби Божої часто збираються люди, бо парафіяни теж мають ключі від будинку. Священик каже, що вміє готувати, його коронна страва – капусняк. А за роки реставрації костелу і будівництва будинку освоїв все – від придбання матеріалів до тонкощів будівельних робіт. За першою освітою священик  – механік,  закінчив механічний технікум. Тому й велику шопку на Різдво робить сам, налаштовує всі механізми.

– У 2005 році ми розпочали будівництво. Я поїхав до Львова, до кардинала Яворського, щоб він мені позичив 5 000 доларів, – пригадує отець. – На ці гроші ми купили цеглу. А потім я на короткий час поїхав до США, до товариша-священика, привіз звідти 7 000 доларів пожертв, і ми залили фундамент. У 2010-му частину будинку збудували, я вже міг тут жити, а решту потроху добудовували. І паралельно відновлювали костел. Перекривали дах, парафіяни самотужки зробили нові лавки, встановили опалення, реставрували храм зовні.


Всередині храму – нові вітражі. Єдине, що видає вік костелу, –  старовинні сходи, які ведуть на вежу. До того, як радянська влада все знищила, на вежі був годинник. І отець з парафіянами вирішили встановити подібний. Один парафіянин їздив у Польщі по костелах, приглядався, які годинники там, і на чернівецькому машзаводі зробили подібний. Священик щодня заводить механізм вручну, він вибиває час щогодини і кожні 15 хвилин. А його дзвін чути навіть за межами Садгори.

До слова, колись у садгірському костелі був чудовий орган, про це в своїй книзі згадує відома садгірчанка, письменниця Софія Майданська. Але в радянську добу орган був знищений, трубками від нього гралися діти на вулиці.

– У нас нема якогось багатого мецената, який би нам допоміг усе тут зробити, і слава Богу, – додає настоятель костьолу. – Все  – на кошти парафіян та людей доброї волі. Одного разу я побачив на одній польській парафії таку гарну ініціативу і вирішив її тут у нас на парафії запровадити. Я думав, воно у нас не спрацює, а воно спрацювало. Я роздавав парафіянам конверти, щоб вони впродовж якогось часу збирали вдома пожертви, тобто відкладали, хто скільки може. Одна старша пані передала аж тисячу гривень, хоч сама живе скромно. Але вона сказала, що  хоче «офірувати» на храм Божий.


Цього року в отця Кшиштофа своєрідний ювілей – 20 років, як  працює в Україні. До Перу вже давно не хоче, й Україну покидати теж не збирається. Мову вивчив, але всі, хто дізнається, що він поляк, дивуються: «Українці їдуть у Польщу, а ви приїхали сюди».

Священик розповідає:

– Єпископ у Польщі, якому я підпорядкований, якось мене запитав: «Чому ти не хочеш повертатися до Польщі? Що тебе тримає в Україні». Я кажу, я не можу пояснити це словами, але щось мене тримає, – зізнається Кшиштоф. – А єпископ відповідає: «Ти не перший мені це кажеш, багато священиків, які працювали і працюють в Україні, закохані в Україну».  І хоч я з легким побоюванням їхав 20 років тому в Україну, але жодного разу про це не пошкодував. Не боявся починати щось робити. Завжди пам’ятав ті слова із Псалму, які були написані на маленьких образочках, які я роздавав людям, коли щойно став священиком: «Довір Господу Богу свою дорогу і уповай на Нього, а Він Сам буде діяти».

Три роки тому садгірський костел отримав статус санктуарію Матері Божої Фатімської. У католицькій церкві – це місце, до якого здійснюють паломництва. До Садгори з усієї Буковини приїжджають віряни. І для всіх них, як і для туристів, тут завжди відчинено, брама ніколи не замикається на ключ.

Довідка: 

Костел Святого Архангела Михаїла в Садгорі був побудований 1815 року. Відомий австрійський дослідник Йоганн Полек в одній зі своїх праць зазначав, що на початок 1786-го в Садаґурі було 37 родин римо-католиків, загалом – 157 осіб. Святу Месу здійснювали військові капелани, які підпорядковувалися Львівському військовому настоятелю.

Питаннями будівництва займалися від 1805 року. Землевласник Садаґури Теодор Мустаца надав безкоштовно земельну ділянку. До справи будівництва храму долучилися і євреї. Навесні 1814 року будівництво завершили. Храм мав 110 квадратних метрів. 1815-го відбулося його освячення. У 1816 році розпочалося спорудження будинку священика та необхідних для існування парафії прибудов.
Як свідчать історичні джерела, кількість парафіян зростала від року до року, оскільки в 1887-му неподалік було споруд­жено кавалерійські казарми. На службу приходило багато солдат, вмістити всіх храм уже не міг. Парафіяни звернулися до Буковинської крайової управи про надання дозволу на розширення святині.

Кількість римо-католиків у Садгорі зменшилася відтоді, як після Другої світової війни чимало поляків виїхало. А 1962-го храм у Садгорі перестав діяти, в костелі розташували продуктовий склад.
 
Наталія Фещук

Джерело: Буковина
Інтерв'ю 10:01 Понеділок 0 312 Отець Олександр Карчаєв OCD: «Той, хто довірився Господу, не буде ніколи засоромлений» На початку червня цього року, у Всеукраїнському санктуарії Матері Божої Святого Скапулярію, відбулися священицькі свячення отця Олександра Карчаєва, який належить до Ордену Босих Кармелітів.
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.