26 грудня – свято першомученика Стефана, покровителя дияконів

Стефан був наверненим еллінізованим євреєм із діаспори, про що свідчить грецьке ім’я та перебування саме в єврейському середовищі (Діян 6, 1-6). Коли в єрусалимській спільноті виникла потреба окремого служіння для вдів і бідних, вибрали «сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрості» (Діян 6, 3), серед яких був і святий Стефан. Апостоли вділили йому рукопокладання, яке в цьому випадку означало передання важливого завдання та благословіння на його реалізацію. Служіння Стефана стосувалося двох сфер: дияконії та євангелізації. Завдяки вірі, благодаті й силі, які його наповнювали, Стефан «творив чуда й великі знаки в народі» (Діян 6, 8).

У Діяннях наведена остання промова Стефана перед синедріоном, яка містить нову інтерпретацію Закону, переосмислення Старого Завіту в світлі смерті й воскресіння Ісуса. На взірець Ісуса, Який пояснює учням Писання дорогою в Еммаус, Стефан вказує на таємницю хреста як центр історії спасіння. Це христологічне розуміння Старого Завіту та пророкування про кінець культу Єрусалимського храму провокує синедріон каменувати Стефана.

Уже перед смертю він бачив відкрите небо, Божу славу й Сина Людського, Який сидить праворуч від Бога. Як і Христос, Стефан молився за вбивць і передав духа Отцеві. Це сталося близько 36 року в Єрусалимі, коли римський намісник Понтій Пилат був усунутий із посади, а новий іще не прибув. Політична ситуація дала можливість учинити самосуд і розпочати гоніння на християн. Смерть Стефана приносить плід – її свідком був Савло, який згодом став Апостолом народів.

Зображають святого молодим чоловіком у білій туніці або в далматиці. Атрибути – книга, камінь, пальмова гілка, кадило, хрест.

Покровитель дияконів, каменярів, кухарів, ткачів.