Префація та «Свят, свят, свят» – частини Євхаристійної Літургії

Це погідний, радісний діалог. Його перша ознака – відкриті, простягнуті рамена священика, які немовби прагнуть пригорнути всіх, цілу спільноту. Служитель нагадує, що то присутність Христа зібрала нас усіх довкола вівтаря. Нас єднають не взаємні скарги чи різноманітні людські погляди, а сам Христос, наша свобода, віра в Бога, спільнота, яка вища за людські поділи.

А отже – «Вгору серця!» Бо те, що зараз відбуватиметься на вівтарі, – це подія Божа, повна доброзичливості до людини, а тому радісна, сповнена надії. Ми ж, зрештою, прийшли на зустріч із Богом, ніким не примушені. «Вгору серця» – це заклик піднести всі наші буденні справи до Бога, подивитися на світ поглядом, спроможним відірватися від рівня суто приземлених, минущих справ, іноді й грішних, і наблизитися до того, «що вгорі», що вічне, сповнене Божої радості й надії.

Суть префації, яка має характер гімну, скерованого до Бога Отця і заношеного через Ісуса Христа, – це вдячне пригадування й повернення в думках до величних діл Божих. Піднесений, урочистий тон префації, крім того, підкреслює значущість і серйозність проголошуваного. Бо це, зрештою, дія привселюдна, суспільна й важлива. У ній бере участь не тільки священик; у неї включений весь люд Божий, усі зібрані на Літургії.

Префація – це ліричний гімн подяки за різноманітні духовні блага, відповідний конкретному літургійному періоду, Господнім чи марійним урочистостям, які випадають за календарем, чи споминам святих. За Боже спасіння ми маємо бути Богові вдячні. Тайна спасіння, представлена у префаціях, розкладається на окремі події з історії спасіння. На Великдень ми дякуємо за дар воскресіння. У час Адвенту префація проголошує, що Христос «через перший прихід у людській природі… відкрив нам дорогу вічного спасіння». На Різдво довідуємося, що «через тайну Втіленого Слова,… пізнаючи Бога видимого», ми піднесені до возлюблення речей невидимих. Не наводячи змісту інших префацій, можна підсумувати, що всі ці тексти, немов камінчики мозаїки, складають повну картину. Тобто з префацій цілого літургійного року постає барвистий, динамічний, спасительний і «молитовний» життєпис Ісуса Христа.

Префація завершує гімн, який прославляє трисвятого Бога. У цьому місці відправи римська літургія перейняла старозавітний текст, почерпнутий із видіння пророка Ісаї. Цей спів дозволяє нам приєднатися до хору ангелів, аби разом із ними визнати, що тільки Бог святий настільки, що навіть трисвятий – тобто в усій повноті святості.

Джерело – «Літургійні передмесальні катехези»