Обряд окадження, який можна спостерігати кілька разів під час Меси, зовсім не впливає на її важливість. Ця дія немовби позбавлена практичної мети, але містить прекрасне духовне «марнотратство», розкіш прослави, поєднану з приємним запахом спалюваного кадила, і символізує щось, що належить тільки Богові.
Це пов’язане з тим, що окаджування становить образну катехизу, яка символічно вказує на присутність Христа у літургії (але не тільки під час Меси!). Цю присутність підкреслює окадження вівтаря, хреста чи пасхалу, які уособлюють Спасителя й Відкупителя. Те саме стосується й окадження на вівтарі євхаристійного хліба і вина, які стають Тілом і Кров’ю після повторення слів Христа у Вечірнику. За тою само логікою, окадження Євангелія чи всього зібраного на відправі люду Божого підкреслює, що з Біблії плине до нас слово Самого Бога, а в присутньому люді також перебуває Христос. Зрештою, окаджуваним буває сам служитель, оскільки й він діє за велінням та в ім’я Христа.Загалом окаджування нагадує, що Христос присутній у Месі чотирма способами: в особі служителя, у слові Божому, в сакраментальних знаках і в люді Божому.
В особі служителя. Це за велінням Христа священик править Месу. Сам Христос наказав: «Робіть це на Мій спомин». З повеління Христа священик черпає силу прощення й відпущення гріхів, тобто тільки з Його авторитету й сили людина-священик виконує те, що Боже і Христове.
У слові Божому. Коли чуємо текст Біблії, зокрема читання з Євангелія, перед нами постає авторитет Божого слова. Це Він повчає, наказує, нагадує про події історії спасіння, якими нас відкупив і спас, і тільки Його Слово має силу обов’язкового, здатного перемінити і вдосконалити наше щоденне життя й учинки.
У важливих сакраментальних знаках. Коли окаджується вівтар, на якому перебувають хліб і вино, ми пригадуємо Подію у Вечірнику, під час якої Христос ототожнився саме з цими двома знаками, запевняючи нас назавжди, що це істинно Його Тіло і Його Кров, жертвувані за нас.
У літургійному зібранні. Спільнота, присутня на Месі, це не мітинг, флешмоб або випадкове скупчення людей. Це релігійне, таємниче «перебування разом». У цьому нас запевняє сам Христос, кажучи: «Де двоє або троє зібрані в Моє Ім’я, там Я серед них» (Мт 18,20). Бути разом, маючи щось спільне, – це ідеал спільноти. Хіба ж присутність серед нас Христа, Який нас сьогодні зібрав, не зобов’язує всіх до постійної розбудови спільноти, до допомоги одне одному також і поза межами літургійних зібрань?
Джерело – «Літургійні передмесальні катехези»