Три Меси на Різдво

Звичай служити в день урочистості Різдва кілька Літургій прийшов у Західну Церкву зі Святої Землі. Тамтешні християни, щонайбільше наближені до безпосередніх місць євангельських подій, дуже уважно ставилися до збереження пам’яті про них. Тому в навечір’я Різдва спільнота Єрусалимської Церкви збиралася на богослужіння навколо Вифлеємської печери, опівночі служачи Літургію там, де Христос прийняв тіло від Діви Марії. Опісля процесія вирушала до Єрусалима, де у Храмі Гробу Господнього служили другу Літургію, яка за часом відповідала годині, коли Христос вийшов із гробу. А потім вірні поверталися до своїх домівок і вже протягом дня брали участь у ще одній Літургії, разом із місцевою спільнотою.

За часів імператора Костянтина такий розклад богослужінь прийшов до Рима, де тоді знали тільки одне різдвяне богослужіння – світанкову Месу Пастирів. І з першої третини IV століття у Вічному Місті поступово сформувалася нова різдвяна традиція, яка невдовзі поширилася на всю Західну Церкву й у трохи зміненому вигляді збереглася досі.

Меса при яслах

Ясна річ, що в столиці святого Петра богослужіння очолював Папа Римський. Першою – на єрусалимський зразок – у Римі служили Месу «при Вифлеємській печері». Для цього Понтифік прибував до базиліки святої Марії Великої (Санта Марія Маджоре, ще – Марії Сніжної), звідки починалася урочиста хода Різдва спочатку Римом, а потім – усім світом.


Базиліка святої Марії має багату історію, бо належить до найдавніших римських храмів і має статус патріаршої базиліки: це титулярна резиденція Патріархів Антіохійських. Ще 432 року, за часів Папи Сикста ІІІ, у її правому трансепті було влаштовано каплицю Вифлеємської печери. І хоча саму каплицю вже давно називають на честь засновника Сикстинскою, та підземна крипта збереглася досі, а її оздоблення – це чи не найперша у світі композиція, яку ми сьогодні назвали б різдвяним вертепом. 1288 року Папа Миколай IV замовив її славетному Арнольфо ді Камбіо, який виготовив скульптурну композицію з каменю.

Найбільшою святинею каплиці аж до середини ХІХ століття були реліквії Вифлеємських ясел – невеличкі дощечки, які в незапам’ятні часи потрапили до базиліки й за традицією вшановуються як залишки тих самих ясел, куди Марія поклала сповите Дитятко. За переказом, вони могли бути даром святої імператриці Єлени, матері Костянтина. На Різдвяну Месу реліквії виносили до головного вівтаря.


Уже в ХІХ столітті, за папи Пія ІХ, їх перенесли в каплицю під головним вівтарем базиліки, де вони зберігаються досі. Саме при цьому вівтарі, при реліквіях ясел уночі й служили першу Месу Різдва, яка так і називали – нічною; інша її назва – Меса Ангелів. Тут варто зауважити, що за римським звичаєм саме те богослужіння, яке ми зараз називаємо Месою Пастирів, іменували інакше й пов’язували саме з ангелами, які перші дізналися про Різдво, а вже згодом сповістили пастухів.

Друга Меса

Після першої Меси з базиліки святої Марії вирушала урочиста процесія, яка супроводжувала Папу до ще одного римського храму – малої базиліки святої Анастасії при Палатині. Цей храм був важливим місцем різдвяних богослужінь, бо з кінця ІІІ століття осердям християнської спільноти Рима був будинок Анастасії, яка невдовзі померла як мучениця під час Діоклетіанових гонінь на християн. Вона загинула 25 грудня 304 року, саме на Різдво. Крім того, базиліку вважають першим офіційним храмом Вічного Міста – і, відповідно, першою римською парафією. Саме тут служили Месу Пастирів – яка за римським звичаєм колись була єдина і припадала на ранок Різдва. Отож, Меса Пастирів у новій римській схемі ставала другою Літургією – Месою на світанку.


Папське богослужіння у храмі святої Анастасії доволі довго сприймали як особливий жест щодо Східних Церков. Справа в тому, що поруч із базилікою тривалий час були розташовані резиденції легатів і посланців Візантійських імператорів при папському дворі, і тутешня служба містила елементи східної обрядовості: наприклад, Папі прислужували візантійські диякони, які співали грецькою мовою. Про це досі нагадує участь дияконів східного обряду в кількох папських літургійних церемоніях – зокрема на Різдво й Великдень.

Ad limina apostolorum

Після Меси у святої Анастасії урочиста папська процесія нарешті вирушала до гробу хранителя ключів – на Ватиканський пагорб, до базиліки святого Петра. Саме там Святий Отець відправляв третю Месу, яка розпочиналася приблизно о дев’ятій ранку.


Символізм її багатозначний. З одного боку, вона надавала урочистості акценту вселенськості – адже саме базиліка святого Петра відіграє роль храму не так для спільноти Рима, як для християн усього світу. З іншого боку, цю базиліку протягом століть неформально називали «церквою для язичників» – тобто тим місцем, де язичники отримували змогу навернутися. Ця назва відсилає до ще одного різдвяного мотиву: після ангелів і пастухів вклонитися новонародженому Дитяті прийшли троє царів (за іншою версією, магів) із язичницьких країн. Тому третє богослужіння, в базиліці святого Петра, отримало назву денної Меси – або ж Меси Царів.

Сучасна католицька традиція трьох різдвяних Мес, отже, народилася з римського літургійного звичаю. Він показує нам, що Христос прийшов на землю для Своєї вселенської Церкви – це символізує нічна Меса Ангелів у базиліці святої Марії; для місцевої спільноти та спасіння кожного християнина – знаком цього є Меса Пастирів, яку відправляли на світанку в церкві святої Анастасії; і для спасіння душ людей усього світу – про це нагадує Меса Царів, яку служили вдень у базиліці святого Петра.

Роман Желєзний

За темою:
Антифони «О» – впровадження в таємницю Різдва
Адвентові традиції Римсько-Католицької Церкви у Святій Землі
Папа: Радість, молитва і вдячність, щоб пережити Різдво по-справжньому