Зв’язок між Пастирем та отарою встановлюється завдяки слову. Від нього, від слова – почутого і прийнятого, збереженого і розваженого в серці – бере початок пізнання, приєднання, наслідування. Саме слово встановлює зв’язок між нами і Богом.
Читання святого Євангелія від Йоана (10, 27-30)Того часу Ісус сказав: «Мої вівці слухаються Мого голосу, і Я знаю їх, і вони йдуть слідом за Мною; і Я даю їм вічне життя, і вони не загинуть повік, і ніхто не викраде їх з Моєї руки. Мій Отець, який дав їх Мені, є більший від усіх, і ніхто не може викрадати з руки Отця. Я і Отець – одне!»
Кілька рядків з Євангелія від Йоана, які сьогоднішня Літургія пропонує до нашої уваги, насправді належать до більшого фрагменту тексту, в якому Ісус пояснює причину того, чому іудеї не вірять Його слову – бо вони не належать до Його отари: "Та не вірите ви, не з Моїх бо овець ви" (див. в. 26). Умови, аби стати частиною Божої отари, підказують три дієслова: "слухати", "знати", "йти слідом", які, в певному сенсі, структурують першу частину розд. 10. Саме цими дієсловами розпочинається і сьогоднішній текст. Отже, зв’язок між Пастирем та отарою встановлюється завдяки слову. Від нього, від слова – почутого і прийнятого, збереженого і розваженого в серці – бере початок пізнання, приєднання, наслідування. Саме слово встановлює зв’язок між нами і Богом. Слово, яке доторкається серця, зцілює, радить, втішає, відновлює надію, скеровує на інший шлях... Людина йде за Богом не тому, що в ній прокидається вроджена впевненість, а тому, що Слово Боже торкається її серця.
З цього слова, почутого та засвоєного, народжується віра, а віра провадить до вічного життя. "І Я даю їм вічне життя", – говорить Господь. Слово веде до вічого життя. Господь єднається з нами завдяки слову, яке дістається нашого серця, та формує його, перемінює, зберігає. Він веде, не вдаючись до примусу, не застосовуючи силу – лише промовляючи до нашого серця. Він уважний до кожного, шукає нас і любить, скеровуючи до нас своє слово, знаючи глибину нашого серця, наші бажання і наші сподівання, як і наші поразки, наші розчарування, наш біль... Він приймає нас такими, якими ми є насправді. І має для кожного дар вічного життя – життя уповні, без кінця. Треба лише відкрити власне серце на Його голос.
Питання
Бог промовляє до кожного. Де і коли я найсильніше відчуваю Його слово в своєму серці?
Що може мені перешкоджати почути Його голос?
Ірина Кладій