9 липня Церква згадує святу Вероніку Джуліані, абатису

На початку 1669 року батько з дітьми переїхав до П’яченци, де Вероніка невдовзі вперше приступила до Святого Причастя й відчула поклик до чернечого життя. Щоправда, довелося чекати до 1677 року, поки батько нарешті погодився відпустити її в монастир, але за цей час дівчина пережила внутрішні випробування й духовно зросла.

Вероніка вступила до ордену кларисок капуцинок у Читта-ді-Кастелло. Дівчині було тяжко звикнути до монотонного ритму монастирських молитов, бо для неї молитва завжди була спонтанна й повна емоцій. Без суперечок виконувала доручені обов’язки, майже тридцять трьох років була наставницею новіціату, а з 1716 – абатисою монастиря.

У розважаннях особливо зупинялася на стражданнях Христа, була сувора щодо себе та з розпачем каялась навіть у найменших переступах, проте до сестер, особливо хворих, була ласкава та дбайлива. Бог обдарував Вероніку містичним досвідом: вона отримала тернову корону, 1694 року пережила духовні заручини з Ісусом, 1697 – отримала благодать кривавих стигматів (через три роки, за її проханнями, від них залишився лише біль). До фізичного страждання додалося нерозуміння деяких сестер і сповідника. Вероніку вважали божевільною, а згодом справа дійшла й до інквізиції, яка визнала містичні досвіди черниці Божим діянням. Страждання вона жертвувала за навернення грішників, за яких багато молилася. Залишила по собі щоденник, який писала за радою сповідника, листи та поезію.

Вероніку Джуліані канонізовано 1839 року. Її тіло нетлінне.

Зображають святу в одязі клариски, в терновій короні, з Христовим серцем у руках.

Уклала Юлія Бойко