Відвідує хворих на COVID і духовно збирає вірян опівночі. Досвід львівського священика

- Отче, коли у Вас виникла ідея оцих опівнічних розмов щоп’ятниці? Це рідкість, адже, на мій погляд, крім Вас, священнослужителів, які виходять у такий відеоонлайн опівночі з парафіянами більше немає.

- Я помітив таку тенденцію, що більшість людей виходять у соціальні мережі ввечері. Особливо у п’ятницю та неділю. Водночас чимало осіб в умовах карантину почуваються самотніми. Раніше вони могли піти, наприклад, до кінотеатру, чи у театр, чи зустрітися з друзями. Тепер такої змоги немає. Щоб цю порожнечу заповнити, я й організував відеостріми, під час яких кожен має змогу поставити своє запитання на будь-яку тему, яка стосується духовного і повсякденного життя.


- Отче, знаємо, що до таких опівнічних відео зустрічей долучаються і лікарі, які зараз працюють понаднормово через карантин. Розкажіть, будь ласка, з якими питаннями вони приходять.

- Лікарі дуже виснажені роботою зараз. Якщо працюють зараз напряму з хворими на коронавірус. Також подекуди вони можуть відчувати певну стигматизацію. Наприклад, водій, може злякатися підвезти медика, які стикаються з коронавірусом у повсякденні. Через це, медичні працівники можуть почуватися ізольованими. Але це не виправдано. Бо я буваю у інфекційній лікарні, як священик, з дотриманням усіх можливих засобів, і зі свого досвіду скажу, що лікарі там застосовують максимальні засоби захисту: багатошарові костюми, маски, спеціальні захисні екрани. Тому імовірність заразитися саме там вкрай мала. Не маю звичаю розповідати про діалоги духовні, навіть ті що роблю онлайн, підкреслю, що найбільша проблема для медиків це саме ізольованість.  А також стрес і перевантаженість. Вони не працюють від години до години, а часто понаднормово і водночас з великою відповідальністю.


Зараз у суспільстві зростає агресія. Незрозуміло, чого чекати у економічній соціальній сфері. Як долати таку напругу? Що порадите?

Ісус Христос казав про те, що більше щастя давати, аніж брати. А святий Франциск говорить про те, що «коли даємо – отримуємо», «коли помираємо – народжуємося до життя», а також просить про те, щоб Бог дав йому більше втішати, а не бути втішеним, приносити більше, аніж отримувати взамін, приносити мир, аніж миру очікувати. Якщо менше піклуватися про своє життя, своє кар’єру, свою вигоду, але допомагати іншим, виходити назустріч іншим людям, тоді величезна частина стресу відпадає. Я помічаю також дуже гарні приклади, коли люди дуже радо відгукуються для допомоги іншим і сьогодні, під час карантину. Водночас  непотрібно занадто у душі ізолюватися від інших людей, ми можемо бути дуже далеко, але і поруч. Потрібно бачити проблеми ближніх і на них відгукуватися. А проблема агресії у суспільстві звісно існує. Економічний поділ зараз буде тільки посилюватися.


Як забути про себе, якщо потрібно докладати дуже багато зусиль, щоб заробити на прожиття, на свої первинні потреби?

Я часто зустрічаю таких людей і такі родини, які досвідчили, що Бог ніколи не покидає. А звідки вони того навчилися? З Божого Слова. Читання цього Слова, слухання, вчить, що Бог дійсно все вже передбачив. І я вірю у це. То так є. Це потрібно відчути серцем. Зрозуміти, що це про моє життя. Якщо віриш, що Бог подбає про тебе, Він подбає. Бо Бог існує.

Але дуже складно взяти і читати Святе Письмо. Як навчитися полюбити це читання?

Документи ІІ Ватиканського Собору говорять про те, що Бог передбачив так, щоб людина спасалася не сама, але у спільноті. Тому Господь дав Церкву. Бо можна було би щоб життя духовне проходило наодинці. Може б то було і вигідніше, не треба би було Церков. Але така наша природа, що людина потребує інших. Чому люди зараз так страждають? Бо є необхідність ізоляції. І вона показує, якими важливими є соціальні зв’язки, спілкування. Для людей Героїв віри спільнота духовна не обов’язкова. Вони самі собі зроблять духовну програму.  Водночас, зараз у великих містах люди можуть почуватися дуже відокремлено.  У мегаполісі треба творити християнські селі. У сенсі спільноти. Це трошки пробують творити соціальні мережі. Але це штучний замінник того, що людина дуже потребує. Контакту. Але соцмережі  – це дієтична їжа.  Що таке християнське село? Колись у селі, коли не було телевізора, всі одне одного чудово знали, хто хворіє, у кого хтось народився. І це їм допомагало, давало підтримку. Коли є криза духовна, криза у родині, то  є інші, які дадуть підтримку. Є такі дослідження, що подружжя, які мали біля себе приклади інших християнських подружжів, котрі ділилися своїм досвідом, розраджували у кризі, розпадаються рідше, аніж ті, біля яких підтримки немає. Оця спільнотність і впливає на те, щоб сім’я була цілісна. Це один з прикладів, як можна таке християнське село підтримувати. Християнське село – це середовища, які будуть одне одного дуже добре знати і будуть у цьому сильними. Коли людина має таке середовище, вона не загубиться. І для читання Божого Слова, його розуміння, необхідна спільнота. Це є звичайна наша людська природа. Потребуємо інших, розмови. Віра одного підтримує другого.


Отче, розкажіть, де охочі можуть послухати ці опівнічні розмови з Вами?

Вже у червні, з п’ятниці на суботи, а потім із суботи на неділю, бо я бачив, що є велика потреба, можна долучатися до відео стриму на сторінках у Facebook: Римсько-Католицька парафія Львів-Сокільники, отець Григорій Нова Катехеза. Також буде на ютуб-каналі, а також у Zoom (код незмінний): ID 272 777 0000. Можна також і раніше висилати запитання, а хто хоче, може під час бесіди. Можна висилати ці питання зокрема мені на Viber:….. Ідеально підключатися у Zoom, бо тоді можна говорити, але звісно, що комусь простіше написати анонімно.

Розмовляла Оксана Бабенко
Фото отця Григорія Драуса

Джерело: Духовна велич Львова