10 липня Церква згадує святого Антонія Печерського, абата

З рідного дому виніс глибоку віру та прагнення до молитви й самотності. Тому вже в молоді роки віддалився в околиці Чернігова, де оселився у власноруч викопаній печері. Почувши про гору Афон, запрагнув удосконалити чернече покликання серед тамтешніх монахів. Під час постригу отримав ім’я Антоній.

За переказами, настоятелеві монастиря уві сні явилася Діва Марія, яка сказала, що руський ченець має повернутися на батьківщину задля Божої слави. Близько 1013 року Антоній так і зробив. Він замешкав над схилом Дніпра в печері, що залишилася після варягів. Деякі пізніші джерела оповідають, що Антоній повернувся на гору Афон 1015 року, коли точилася боротьба за престол між Святополком та Ярославом, та знову отримав від настоятеля пораду повернутися на рідні землі. Антоній дослухався й оселився у Феодосієвих печерах.

До завзятого подвижника, який жив у суворій аскезі, приходило чимало людей із проханнями про молитву й духовну пораду. Не бракувало чудесних зцілень і благодатей за його заступництвом, а спосіб життя привертав молоді покликання. Коли ченців побільшало, Антоній залишив їх під опікою Варлаама, а сам віддалився в печеру, яку зараз називають печерою преподобного Антонія. Попри усамітнення, він залишився безперечним авторитетом для ченців. Мимоволі втягнутий у суперечки князів, святий відлюдник мусив переселитися ще далі – у печери біля Чернігова, де згодом був заснований монастир.

Кінець життя Антоній провів у київських печерах, де вже почали будувати монастир. Його вважають засновником чернечого життя на Русі та співзасновником Києво-Печерської лаври. Православна Церква згадує Антонія 23 липня.

Зображають святого в чернечому вбранні.

Уклала Юлія Бойко