Послання Папи до конгресу з нагоди сторіччя першого Кодексу канонічного права

За словами Святішого Отця, душпастирський аспект був вирішальним у рішенні святого Папи Пія Х, щоб подати канонічні розпорядження, зібрані століттями, в одному систематизованому Кодексі. Перш, ніж вийти на Петровий престол, Джузеппе Сарто у своєму священичому та єпископському служінні дозрівав у переконанні, що духовенство, щоб належним чином вийти назустріч новим викликам, які ставить перед ними світ, має потребу у засобах, які б допомагали їм у душпастирському служінні.

Одним із таких допоміжних інструментів, без сумніву, повинен був стати новий Кодекс канонів, призначений підтримати щоденне життя душпастирів. На переконання Папи Франциска, рішення кодифікувати церковні закони в один збірник стало переходом від канонічного права, позначеного елементами тимчасовості, до канонічного права, яке краще відповідає духовній місії Церкви.

Не можна заперечити, що Кодекс 1917 року, незважаючи на свої обмеження, притаманні кожному людському творові, дуже послужив Церкві. По суті, та кодифікація стала для Церкви засобом, який допомагав плисти розбурханими хвилями сучасної епохи, зберігаючи об’єднаним та солідарним Божий народ та підтримуючи євангелізацію, що зробила Церкву присутньою в усіх частинах світу.

Не можна також недооцінювати ролі Піє-Венедиктового Кодексу в процесі емансипації церковних інституцій з-під цивільної влади, що відповідає біблійному принципу віддати Кесареві те, що Кесареве, а Богові, – що Боже (пор. Мт. 22, 15-22). Під цим оглядом Кодекс 1917 року мав два важливі наслідки: збільшення та гарантування автономії, що є властивою Церкві, та вклад у процес утвердження здорової світськості державних устроїв.

На переконання Понтифіка, відзначення столітнього ювілею Піє-Венедиктового Кодексу є доброю нагодою поглянути на наше теперішнє та майбутнє, щоб поглибити автентичне значення права у Церкві, де домінуючими є Боже Слово та Святі Таїнства, а юридичні норми відіграють необхідну роль, однак, роль служіння. Це є також нагодою роздумати над здоровим юридичним вихованням у Церкві, яке б уможливлювало усвідомлення душпастирського аспекту канонічного права та його ролі у спасінні людських душ.

Святіший Отець пригадав слова свого попередника, Папи Бенедикта XVI, до семінаристів (що, однак, стосуються всіх вірних), якими він заохотив любити канонічне право з огляду на його необхідність та у формах його практичного застосування, адже суспільство без права було б суспільством, позбавленим прав. Як зазначав Папа Бенедикт XVI, право є умовою любові.

Далі у своєму посланні Бенедикт пригадує слова Папи Йоана Павла ІІ із Апостольської конституції «Sacrae disciplinae leges», якою він 25 січня 1983 року промульгував новий Кодекс Канонічного Права, про те, що Кодекс представляє велике зусилля передати канонічною мовою еклезіологію ІІ Ватиканського Собору. Ці слова, серед іншого, вказують на те, що канонічне право завжди повинно бути слухняним та ефективним засобом введення повчань Собору у щоденне життя вірних.

«Колегійність, синодальність в управлінні Церкви, належне цінування партикулярної Церкви, відповідальність усіх вірних у місії Церкви, екуменізм, милосердя та близькість як головний пасторальний принцип, особиста, колективна та інституційна релігійна свобода, відкрита та позитивна світськість, здорова співпраця між церковною спільнотою та громадянським суспільством в своїх різних проявах – ось деякі з великих тем, в яких канонічне право може відіграти також і велику виховну роль, допомагаючи християнському народові зростати в усвідомленні та культурі, які б відповідали соборовим повчанням», – закінчує послання Папа Франциск.