Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів України
» » » Папська катехиза за 18 жовтня 2017 року (повний текст)
12:16 П'ятниця 0 181
20-10-2017, 12:16

Папська катехиза за 18 жовтня 2017 року (повний текст)

Про християнську надію – XXХVІI: Блаженні ті, хто вмирає у Господі.
Дорогі брати і сестри, доброго дня!
Сьогодні я хочу порівняти християнську надію з реальністю смерті, реальністю, якою наша сучасна цивілізація прагне дедалі більше нехтувати. Коли смерть приходить до тих, хто нас оточує, або до нас самих, то з'ясовується, що ми не готові до неї, ба навіть позбавлені «алфавіту», який пасував би, щоб окреслити словами її таємницю, досі незбагненну. Однак уже найперші знаки людської цивілізації несли в собі цю таємницю. Можемо навіть стверджувати, що людина народжується з культом мертвих.

Інші цивілізації, наші попередники, мали мужність поглянути їй в обличчя. Смерть була, як це передавали з покоління в покоління, неминучою реальністю, яка змушувала людей жити задля чогось абсолютного. Читаємо у псалмі 90: «Навчи ж нас дні наші рахувати, щоб ми дійшли до розуму доброго» (в. 12). Рахувати дні, аби осягти добрий розум! Слова, які змушують нас повернутися до здорового реалізму й відкинути ілюзію всемогутності. Хто ми такі? Ми створені «нінащо», як каже про це інший псалом (пор. Пс 88, 48), наші дні минають швидко: нехай ми проживемо хоч сто років, урешті-решт усе однаково здаватиметься нам повівом вітру. Скільки разів я чув слова літніх людей: «Життя проминуло, як подих...»

Так смерть зриває машкару з нашого життя. Вона змушує визнати, що наші вчинки, зумовлені пихою, гнівом і ненавистю, були марнотою: найвитонченішою марнотою. Ми з жалем усвідомлюємо, що не любили так, як мали б, і не прагнули справді найважливішого. Але бачимо й усе те добре, що нам вдалося посіяти: любов і прихильність, заради яких ми чимось пожертвували, – і тепер маємо змогу доторкнутися до них рукою.

Ісус відкрив нам очі на таємницю нашої смерті. Своїми вчинками Він дозволяє нам почуватися засмученими, коли від нас іде люба людина. Ісус «відчув жалощі» біля могили Лазаря й «заплакав» (Йн 11, 35). Тут бачимо, який близький нам усім Ісус, наш брат. Він оплакував Свого друга Лазаря.

Але ось Він звів очі до Отця, джерела життя, помолився й наказав Лазареві вийти геть з могили. І так сталося. Християнська надія спирається на це ставлення Ісуса до людської смерті: вона властива для створіння, проте це рана, яка спотворює Божий план любові, тож Спаситель хоче зцілити її.

В іншому місці Євангелія йдеться про батька дуже хворої дівчинки, який звернувся з вірою до Ісуса, аби Той урятував її (пор. Mр 5, 21-24.35-43). Ніщо так не бентежить, як батько чи мати з хворим дитям. Ісус одразу пішов із тим чоловіком на ім'я Яір. У певний момент прибув хтось із домашніх Яіра і повідомив, що дівчинка мертва і тепер уже не треба завдавати клопотів Учителю. Але Ісус сказав Яірові: «Не бійся! Тільки віруй!» (Мр 5, 36). Ісус знав, що цей чоловік може відреагувати на новину гнівом і розпачем, бо ж дитина померла, і радить тому плекати невеликий вогник, який жевріє в серці: віру. «Не бійся! Тільки віруй!» – тобто відкинь страх, лише підтримуй цей вогник. А потім, прийшовши до дому Яіра, Він пробудив дівчинку від смерті й повернув її ближнім живою.

Ісус змушує нас побачити саме «вістря» віри. Звертаючись до Марти, яка плаче за померлим братом Лазарем, Він пропонує їй світло догми: «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?» (Йн 11, 25-26). Саме це Ісус повторює кожному з нас щоразу, коли приходить смерть і розриває тканину життя й любові. Усе наше життя вагається поміж вірою та прірвою страху. Ісус каже: «Я – не смерть, Я – воскресіння і життя, ви в це вірите? Чи вірите ви в це?» Чи ми всі, хто сьогодні зібрався тут, на площі святого Петра, віримо в це?

Перед таємницею смерті ми всі – маленькі й безпорадні люди. Та як же прекрасно, якщо ми зберігаємо полум'я віри в серцях! Ісус візьме нас за руку, як узяв за руку дочку Яіра, і повторить іще раз: «Talità kum» (Мр 5, 41). Він скаже нам, кожному з нас: «Вставай, відродися!» Запрошу вас зараз заплющити очі й подумати про цей момент: про свою смерть. Нехай кожен подумає про свою смерть і уявить собі, що станеться, коли Ісус візьме нас за руку і скаже нам: «Іди, йди зі Мною, підведися на ноги!» Так закінчиться надія – і настане реальність, реальність життя. Вдумаймося лишень: сам Ісус прийде до кожного з нас і візьме нас за руку – з усією Своєю ніжністю, м'якістю, любов'ю. Нехай кожен повторить у серці слова Ісуса: «Вставай, іди! Вставай, іди. Вставай, приходь до тями, відродися!»

Це – наша надія перед смертю. Для того, хто вірує, це двері, розчахнуті навстіж; для того, хто сумнівається, це лише промінчик світла у шпаринці, залишеній не зовсім зачиненими дверима. Але для всіх нас буде благодаттю, коли це світло зустрічі з Ісусом просвітить нас.

Ватикан, площа святого Петра
18 жовтня 2017 р.

(Переклад КМЦ за текстом: http://w2.vatican.va)

По темі:
Папська катехиза за 11 жовтня 2017 року

Папська катехиза за 4 жовтня 2017 року (повний текст)
Папська катехиза за 27 вересня 2017 року (повний текст)

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий