Завжди з Богом: перша домініканка-мирянка в Мукачеві

Розпочалося все ще в радянські часи.  Звісно, тут на обійшлося без Божого Провидіння: навіть хворобу та біду Господь перетворив на радість і духовну втіху. Історія однієї жінки, яка повірила, і стала першою настоятелькою домініканців-мирян у часи, коли за віру та Церкву могли звільнити з роботи. Сьогодні вона радить молоді не втрачати віри і не боятись відповісти на покликання до Третього домініканського ордену. Далі – розповідь самої сестри Катерини-Марії.

Як молитва Розарію врятувала життя

У 80-х роках я пережила операцію. У 1987 році помер мій чоловік, через рік  – чергова хвороба.  Медики надіями не тішили – лікування не допомагало. Пам’ятаю: накрили простирадлом, і пішли – залишили помирати. Іти з життя в 53 роки? Але, Боже, ти ж є! Ти обіцяєш порятунок тим, хто Тобі щиро довіриться. Невже я буду сумніватися? І не буду споглядати на Твою ласку? І я під тим простирадлом молилася Розарій. Досі пам’ятаю ту молитву… Кожне слово – зі сльозами на очах. Просила Матір Божу вимолити у свого Сина прощення моїх гріхів. І якщо Діва Марія прийме моє прохання, я обіцяю більше ніколи не виходити заміж (на той момент, у віці трохи більше 50 років, була вже вдовою), і служитиму, доки зможу, шукатиму шляхи до Бога та жертвуватиму Йому своє життя. На третій день після цього я встала. Сказати, що лікарі здивувались, – не сказати нічого.  

Виконання обіцянки

Після  всього пережитого я почала більше ходити до церкви, намагалася реалізувати свою обіцянку: молитви Розарію та читання Святого Письма мені було недостатньо. Я хотіла мати служіння, покутувати.

Тоді був у нас старенький священник Чаті, угорець. Він мені каже: «Marika, drága, imátkozzon!»  (угорською: «Марійко, дорога, моліться!») Це був кінець 80-х, я багато спілкувалася зі священниками, які пережили ув’язнення. Вони мали сили на служіння, один священник міг обслуговувати кілька парафій – і в місті, і в навколишніх селах. 

Згодом приїхав  до нас  о. Корнел – домініканець з Угорщини. Зі своїм проханням-бажанням – «Я хочу служити Богу в спільноті!» –  підійшла і до нього. Потім приїхав ще один отець-домініканець, о. Людовік. Він порадив: щоб організувати та зареєструвати  братство домініканців-мирян, потрібно щонайменше 7 осіб. Швидко знайшлися ці люди, і вже за короткий час нас стало понад 20. Приєдналися до нас і молоді жінки зі спільноти греко-католиків. Приходили на наші зустрічі й православні. У нас панував справжній дух братерства та любові. Якщо мали один хліб – ділилися ним, не мали нічого – то обходилися.

Ми постійно збиралися у домініканському монастирі на молитву, щомісяця з 12 на 13 число мали нічні чування. Отці нам привозили літературу угорською, словацькою, ми переписували, ділилися життям святих, вчилися. Ми поширювали знання про Євхаристію – Тіло Христове, про чуда. З часом нас стало так багато, що всі вже в приміщенні не вміщувалися.

Я була першою настоятельною домініканців-мирян у Мукачеві. Моє служіння тривало 8 років. Ми багато чого робили, щоб ділитися вірою, поширювати вчення Церкви. На той час люди потребували цього, це була середина 90-х років. Ми робили багато добрих справ, які тривають і досі.

З Богом все переживати легше

Відтоді постійно покутую, молюся, жертвую, особливо за душі в чистилищі. Бревіарій молюся вже більше 30 років, знаю його майже напам’ять. Там кожне слово на вагу золота, і кожне промовляє до мене. Щодня молюся Розарій. Бог мені допомагає, і милість Його велика.  Знаєте, за ці роки, а мені вже 85, проблем менше не стало. Вони перестали видаватися складними. З Богом їх переживати легше. Як це зробити? Вірою. І за все дякувати. Навіть за прикрощі чи нерозуміння.

Коли людина прийде до того, що її думки ідуть вгору, вона менше думає про гріховне, менше засуджує, і ніколи не будете дивитися на статки, зважати на образи. Будете молитися за кривдників, і, повірте, все зніме як рукою – такий рецепт примирення. Це має пройти крізь життя золотою ниточкою: бути у мирі з Богом та своєю совістю.

Людям потрібно доносити світло віри. Тому що часу вистачає на все: на серіали, розваги… Однак чомусь не вистачає часу на бідних, на молитву… Так не можна. Треба на все дивитися духовними очима. А молодим раджу: обов’язково вступайте до Ордену домініканців, якщо маєте таке натхнення. Ідіть. Принаймні так зможете стати чистішими та зможете більше довіряти Богу, і дозволите Йому керувати вашим життям.

Наразі в Мукачеві змінилося вже кілька поколінь домініканців-мирян. Серед тих, які зараз у постулаті та готуються до вступу в новіціат, чоловіки і жінки віком близько сорока років. Орден, що покликаний нести Світло та проповідувати Істину, завжди залишається молодим та наповненим – тут справжня родина і братерство. «Ідіть і проповідуйте» – своїм життям і вчинками, за натхненням та покликом.

Вікторія Вайс

Джерело: Домініканці в Україні