Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » О. Петро Балог: “Домініканці — це діти свободи”
10:07 Вівторок 0 167
11-08-2020, 10:07

О. Петро Балог: “Домініканці — це діти свободи”

8 серпня вшановують пам’ять засновника Ордену Проповідників ( Домініканців) – святого Домініка. Про життя Ордену в Україні сьогодні, про те,чому серед головних завдань домініканців є виходити поза зону комфорту і “плисти на глибину” нам розповів директор Інституту Томи Аквінського у Києві, отець Петро Балог ОР. Також отець повідав, чому демократія у Ордені Домініканців панувала ще до того, як поширилася у європейських державах.
Отче, чому сьогодні постать св. Домініка є актуальною в Україні і зокрема у середовищі монахів-домініканців?

Св. Домінік – це засновник нашого Ордену. Він небагато років прожив у цьому Ордені, який заснував, але дав йому великий імпульс. Для нас важливо, що цей імпульс є досі, і сподіваюся, ще буде товаришувати нам довго та заохочувати молодих людей вступати до Ордену. Наш Орден властиво не називається “домініканці”, але його офіційна назва “Орден Проповідників”. Це так, як францисканці – це “Брати Менші”, єзуїти – це “Товариство Ісуса” і т. п. Основна мета Домініка була – просвічувати народ, проповідувати.  А сьогодні важливо проповідувати всюди: у Інтернеті, у храмі, вдома, віруючим, невіруючим, шукати різних способів, як іти до  людей, як їх переконати у тому, що Євангеліє – це Радісна Вістка, і що воно також потрібне і обов’язкове для спасіння.
 
Отче, коли я  читала про домініканців, то запам’ятала, що для них головне — пошук істини. Чому така вага приділяється саме їй?
 
Це девіз ордену — “Veritas”  тобто “Істина”. Для нас важливо передавати плоди споглядання іншим. Тобто спочатку ми молимося, контемплюємо, перебуваємо у каплиці, або вивчаємо богословські книги, і потім передаємо плоди з цього всього іншим. Що ж сам Домінік розумів під словом “істина”? Раніше було дуже багато єресей, і десь, між іншим, з приводу цього з’явився Орден Проповідників. Ці єретики жили євангельським способом життя, так як проповідував Христос, і це на відміну від стилю життя багатьох інших духовних осіб того часу. Проте проповідували доктрини, далекі від християнства. Тому Домнік, бачачи це все, постановив жити подібно, як ті єретики, вести апостольське життя, але водночас проповідувати євангельську істину. А для цього треба дуже добре знати вчення Церкви, його досліджувати, щоб теж могти у разі потреби захищати. Актуально це і сьогодні. Бо сьогодні є дуже багато течій, релігійних і навколорелігійних ідей, духовних рухів, причому не лише у християнському середовищі, як це раніше було, але й поза ним. У ХХ столітті був сильним вплив на християн далекосхідних практик, чи теж езотеризм, і сьогодні це теж подекуди залишається. І бачимо людей, які ніби побожні, християни, а мають багато інших, часто забобонних чи язичницьких  ідей у головах. Тому наше завдання, як домініканців, очищувати цю євангельську істину від різних цих неєвангельських нашарувань, щоб люди отримували “чистий мед”, а не з домішкою “дегтю”. Але щоб істину проповідувати, її треба спершу самому шукати, через навчання, вивчення, писання чогось, за цих умов і доходиш до того, що є істина. Звичайно, що до кінця її не пізнаєш, бо Істина – це є сам Бог, а Його до кінця не пізнаємо нашим розумом. Але принаймні наближаєшся до Нього і опромінюєшся світлом Його присутності, і потім цим світлом істини ділишся з іншими людьми.
 
Отче, в основному, всі християни покликані свідчити своїм життям. У чому головна особливість і відмінність Ордену домініканців від інших і як вони сьогодні реалізують свою харизму?
 
Мрією Домініка, щоправда для нього особисто нездійсненою, було йти на периферії Церкви.  Іти не у “теплі” місця, у християнські великі парафії, а туди, де християн можливо ще не було, щоб цим людям проповідувати істину. Тобто, можна сказати, що завданням домініканців є виходити поза зону комфорту, поза зону, де все тихо, спокійно, і йти на периферію, на дискусію, йти до граней, де стикаються віра і невіра, де християнська філософія стикається із світською філософією. І відповідати на складні питання. Наприклад, сьогодні – це біоетичні питання, або  взаємодія християнства з іншими релігіями, наприклад з мусульманами. І цим домініканці займалися із самого початку. Тома Аквінський написав свого часу книгу для місіонерів, які проповідували на периферіях, “Summa contra gentiles”. Власне, дуже важливо не боятися важких питань, не боятися конфронтації. І це одне з покликань домініканців – плисти проти течії. Але завжди разом із Церквою, не проти її вчення, але саме, щоб допомагати Їй.
 
Як особисто Ви познайомилися із Домініканцями і чому Ви обрали саме їх?
 
Я випадково прочитав колись книжечку, це був переклад з французької, автор Андре Фроссар. “Сіль землі”. Там був маленький розділ про кожний орден: про бенедиктинців, францисканців, трапістів, єзуїтів тощо. І теж були малюнки автора. І мені домініканці найбільше сподобалися серед усіх інших. Бо цей орден від інших відрізняється тим, що у ньому панує дух свободи. Домініканці – це діти свободи. Андре Фроссар порівнює домініканців із ластівками, які весною звіщають людям про весну. І виглядають, зращтою, подібно: біле черевце і чорна спина. Про цю свободу є мова у наших Конституціях, і вона, між іншим, проявляється у демократії, яка виникла задовго до демократій у західних країнах, де раніше були монархії. Демократія через вибори, каденції настоятелів, через голосування на капітулах при прийнятті важливих рішень – це все було у домініканців від самого початку існування Ордену. Окрім того, в Ордені ти завжди маєш свою думку. Звичайно, наша свобода перебуває у рамках Заповідей, вона не означає свавілля чи вседозволеність, лише свободу чинення блага. І ще така річ, якщо більшості орденів притаманна певна типовість (наприклад, типовий францисканець, типовий бенедиктинець, типовий єзуїт), то типових домініканців майже немає. Кожний – інший. Один буде традиціоналіст, інший – ліберал, третій – інтелектуал, четвертий – харизматик, п’ятий – екзорцист, шостий знатиме десять мов, сьомий буде лікарем і так далі. Тому, каже Андре Фроссар, щоб пізнати домініканський орден, треба поговорити з усіма домініканцями зосібна, не вистачить із кимось одним.

Що порадите тим людям, які лише розпізнають своє покликання?
 
На Заході з другої половини ХХ століття поступово почалася криза щодо покликань. Молоді юнаки стали невпевнені у своєму майбутньому, тому навіть якщо і захоплювалися якимось Орденом, однак не наважувалися приходили до нього і складати через певен час довічні обітниці. Ну, бо ж невідомо, що буде зі мною через 2-3 роки чи пізніше. Власне, захоплювалися Орденом, захоплювалися постаттю св. Домініка, чи св. Томи Аквінського, але не наважувалися. Це в великій мірі стало стосуватися також і подружнього життя: брак впевненості “аж поки смерть нас не розлучить”. Люди більше сумніваються, не так як у давнину, коли подружжя вкладали аж до смерті, у Орден приходили назавжди. У минулому  люди опиралися не на свої сумніви, бо вони завжди будуть, і я ніколи не буду стовідсотково впевнений у собі, але опиралися на Бога, на Його благодать, що якось із Божою допомогою прийдемо сюди, принесемо обіти, і зможемо. До Ордену домініканців  ми приходимо до Христа, щоб іти і Його наслідувати, з Його допомогою. Нехай така думка буде заохоченням до молодих людей приходити, долучатися до великої справи св. Домініка, що триває вже понад 800 років, щоб жити цією харизмою і проповідувати Божу Істину народу Божому. Чи як говорив св. Домінік, щоб “проповідувати всім, всюди і різними способами”.

Джерело: Духовна велич Львова

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Інтерв'ю 11:15 Неділя 0 174 Вчений-економіст: економіку можна вилікувати, варто тільки захотіти Процвітання, що включає кожного, центральність спільних дібр, зміна правил фінансових ринків, створення суспільної цінності – це деякі з тем інтерв’ю з економістом Стафано Дзаманьї, який прокоментував катехизу Папи Франциска про проблеми «хворої економіки».