Розлучення — рани, які не гояться

Уоллерстайн дійшла висновку, що різні пари переслідують самі різні цілі, але при цьому мало хто з них розуміє, що розлучення є складним і болісним процесом: З якої б причини не приймалося рішення про розлучення, більшість людей прагнуть через розлучення зробити своє життя і життя своїх дітей кращим. Вони сподіваються набути нової любові, гармонійніших стосунків, чуйнішого сексуального партнера, чуйнішого співрозмовника, добрішого супутника життя. Якщо це не виходить, вони сподіваються влаштувати своє несімейне життя так, щоб їм відкрився шлях до самоповаги, задоволеності, спокою або, принаймні, до мінімальних занепокоєнь і болю. Людям хочеться вірити, що розлучення позбавить їх від стресів, — ми забудемо усе, як страхітливий сон, і почнемо усе спочатку. Але розлучення — не гумка, яка могла б стерти наші проблеми, зробивши лист нашого особистого життя знову чистим... Мало хто з дорослих людей має ясне уявлення про те, що їх чекає після розлучення. Життя, як правило, виявляється куди важче і складніше за наші плани.

Зверніть увагу на деякі досить відверті статистичні дані п'ятнадцятирічного дослідження Уоллерстайн і на реакцію самої дослідниці на ці результати.

Неймовірно, але половина розлучених жінок і третина розлучених чоловіків як і раніше зляться на свого колишнього подруга, незважаючи на те що пройшло вже стільки років... До нашого здивування, розлучення продовжує займати думки і почуття багатьох людей навіть опісля десять, п'ятнадцять років. Третина жінок і чверть чоловіків вважають життя несправедливим, відчувають розчарування і самотність. Я знала, що розлучення не є подією, яку можна швидко забути, але навіть я була вражена тим, як довго воно продовжує впливати на почуття людей... Не існує ніяких даних про те, що час автоматично лікує і людина може мимоволі здолати депресію і біль; або ж про те, що від ревнощів, злості і гніву з часом не залишиться сліду... Люди продовжують жити, але той факт, що вони прожили після розлучення десять років, ще не означає, що вони позбулися болю.

А що можна сказати про дітей розлучених батьків?

Коли батьки розлучаються, діти втрачають те, що є основою їх розвитку, — структуру сім'ї. Як правило, після розлучення діти почувають себе знедоленими. Уоллерстайн погодилася з цим, відмітивши: «Діти гніваються на своїх батьків, тому що ті порушують неписане правило виховання дітей : батьки повинні жертвувати собою заради дітей, а не навпаки. Деякі діти роками приховують свій гнів, боячись образити батьків або із страху відплати і покарання; інші його не приховують». Потім вона приходить до висновку: «Діти не вважають розлучення другим шансом, і в цьому криється одна з причин їх страждання. Вони відчувають, що назавжди втрачають своє дитинство... Незважаючи на те що діти потребують батьків, а батьки хочуть підтримувати зі своїми дітьми хороші стосунки, самі по собі стосунки між дітьми і батьками унаслідок розлучення ніколи вже не будуть колишніми».

Оскільки ми створені так, що живемо взаємодіями з іншими людьми, і у тому числі спогадами, ми усе життя носимо в собі біль зламаних стосунків. Діти розлучених батьків потрапляють в іншу категорію людей, і на них вже так і дивляться — як на «дітей розлучення». Вони розуміють, що розлучення батьків наклало свій відбиток і на їх емоційне життя. Багато хто з них боїться за своє майбутнє сімейне щастя, і насправді рівень розлучень серед дітей розлучених батьків вищий, ніж у тих, чиї батьки залишаються разом. Рідко можна зустріти розлучених людей, які стають щасливіше в другому або третьому шлюбі. Більше того, якщо відсоток розлучень в першому шлюбі досягає сорока, в другому він вже складає шістдесят, а в третьому — сімдесят п'ять. Таким чином, перспективи надбання здорового сімейного життя з кожним повторним шлюбом стають все примарніше. Надія на те, що на іншій стороні трава зеленіша, — це міф.

З розлученням, на відміну від смерті, контакти партнерів один з одним не закінчуються. У більшості випадків колишнє подружжя залишається жити в тому ж місті, особливо якщо у них є діти. Кожен з батьків хоче зберегти стосунки з дітьми, і, таким чином, люди продовжують підтримувати контакти один з одним, бажають вони того або ні. Природа таких зв'язків часто роками не дає гоїтися ранам зламаних стосунків. Фінансова турбота про дітей є обов'язком, який хороші батьки не можуть скидати з рахунків. Розбіжності відносно того, якою саме має бути фінансова турбота про дітей, часто стають джерелом роздратування між колишнім подружжям. Потім настають уроки гри на фортепіано, спортивні секції, закінчення школи або внз, весілля — усе те, що вимагає від батьків турботи про дітей, але не дає можливості приділити увагу один одному. Багато радісних подій в житті дітей захмарилися стосунками розлучених батьків, які знову ж таки розходяться в думках про те, яким має бути святкування.

Таким же невтішним виглядає розлучення і з фінансової точки зору. Дослідження, проведені Уоллерстайн, показали, що 73 % розлучених жінок відчувають падіння свого рівня життя після розлучення.

Евелін сиділа в моєму кабінеті через два роки після того, як розвелася з Білом.

— Наш шлюб виявився невдалим, — говорила вона, — але розлучення — ще жахливіше. На мені залишилися усі ті ж обов'язки, які були і в шлюбі, тільки тепер у мене стало менше часу і менше грошей. Коли я була у шлюбі, то працювала на непостійних роботах, щоб підтримати сім'ю; тепер мені доводиться працювати повний робочий день, і у мене залишається мало часу для дочок. Коли я удома, то стаю роздратована, іноді просто зриваюся на дівчаток, якщо вони не відразу реагують на мої прохання.

Я не хочу бути такою матір'ю, якою є зараз, але я не отримую від Біла ніякої допомоги. Коли він проводить час з дочками, — а це відбувається кожні треті вихідні, — то влаштовує для них справжнє свято: ніяких турбот, ніякої роботи, ніякої відповідальності; тільки веселощі з татом. Вони повертаються додому і обурюються, що я від них вимагаю чогось. Іноді мені так хочеться, щоб він взагалі більше не нагадував нам про себе, але я розумію, що дівчаткам треба підтримувати стосунки з батьком. Виходить якийсь замкнене коло, і я не бачу ніякого «світла у кінці тунеля». Тисячі розлучених мам тягнуть таке ж існування, як і Евелін. Розлучення виявляється до них несправедливим. Вантаж відповідальності за фізичні і емоційні потреби їх дітей іноді здається просто непідйомним.

Проте не всі, хто пройшли через розлучення, зазнають подібних труднощів; хоча безболісно такі зміни не проходять ні для кого, навіть якщо услід за розлученням слідує повторний шлюб.

Уейн просто сяяв посмішкою, коли говорив мені:

— Нарешті я зустрів мрію усього свого життя. У червні ми одружимося. Ніколи не почував себе щасливішим. У неї двоє дітей, і я в захваті від них. Коли я розлучався, то не думав, що знову набуду щастя. Тепер я знаю, що в моєму житті усе налагодиться. — На момент цієї розмови Уейн був у розлученні 3 роки. Проте через півроку після весілля з Беверлі він знову сидів у мене в кабінеті і скаржився на те, що ніяк не може порозумітися з Беверлі і її дітьми. — Я починаю почувати себе якимсь чужим, — скаржився він. — Дружина завжди ставить мені в приклад своїх дітей. Коли ж я хочу їх за що-небудь покарати, вона увесь час приймає їх сторону і не погоджується зі мною. Без її дозволу я не можу і десятицентовика узяти. Ніколи не був в такому відчайдушному положенні. Як я міг докотитися до такого?
Уейна осягнули типові труднощі, пов'язані з облаштуванням «гармонійної сім'ї».

Життя після розлучення

Не існує після розлучення «а потім вони жили довго і щасливо». Наслідки розлучення залишаються на все життя. Не хочу сказати, що після розлучення взагалі немає ніякого життя. Я лише підкреслюю, що життя колишнього подружжя після розлучення, визначається тим життям, яке було до розлучення. Оскільки сімейні стосунки серед усіх людських відносин займають особливе місце і мають на увазі тісні емоційні зв'язки як з боку чоловіка, так і з боку дружини (принаймні, до певної міри, оскільки обоє присвячують один одному життя на якийсь проміжок часу), не буває «розлучень без болю». Хороші і погані спогади про минуле залишаються з нами на все життя, і якими б не стали наші контакти один з одним в майбутньому, реалії наших проблем все одно залишаться з нами.

уривок з книги Гері Чепмен "Рішення продиктовані любов'ю"

переклад Мирон Шкробут, сторінка Рух Світло-Життя Домашня Церква