20 серпня – обов’язковий спомин святого Бернарда з Клерво, Учителя Церкви, заступника в годину смерті

1112 року вступив до цистерціанського ордену; запал Бернарда був такий проникливий, що за ним у монастир пішло 30 осіб, братів і друзів. Через три роки він отримав свячення та, за вказівкою абата Стефана, заснував і очолив нове абатство в Лангрській дієцезії; цей осередок отримав назву Клерво – Ясна долина.

Завдяки Бернардовій активності орден швидко поширювався: не тільки внаслідок виникнення нових абатств, а й через приєднання реформованих бенедиктинських монастирів. Тому святого вважають співзасновником ордену. Він також реформував орденський устав, більше наголосивши на спогляданні.

Бернард написав устав для тамплієрів, піклувався про примирення між іншими орденами, впливав на постанови королів і Пап. Боровся з єресями, а коли виникали загрози схизми, робив усе можливе, аби зберегти єдність Церкви. Підтримав організацію Другого хрестового походу (1147–1149).

Святий залишив після себе багату спадщину теологічних, аскетичних, антропологічних, апологетичних праць, листів і коментарів. Найвідоміші – «Про любов до Бога», «Про благодать і свободу волі», «Про Пресвяту Богородицю», коментар до Пісні Пісень. Мав велику побожність до Христових страждань і до Пречистої Діви.

20 серпня 1153 року Бернард із Клерво відійшов до дому Отця у своєму абатстві. Його канонізовано 1174 року, а 1830 проголошено Вчителем Церкви. Пій ХІІ 1953 року видав енцикліку «Doctor Mellifluus», завдяки якій Бернарда називають медоточивим Учителем.

Зображають святого в цистерціанському вбранні, часто з Богородицею. Атрибути – книга, розп’яття, абатський хрест, знаряддя Христових мук, перо, рій бджіл, розарій.

Покровитель бджолярів, свічкарів, цистерціанців. По захист до нього звертаються під час катаклізмів, штормів і в годину смерті.

Уклала Юлія Бойко