Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Отець Рольф Шененбергер: «Я зрозумів, що без Богородиці мені нічого не вдасться»
17:00 П'ятниця 0 305
23-07-2021, 17:00

Отець Рольф Шененбергер: «Я зрозумів, що без Богородиці мені нічого не вдасться»

Отець Рольф Шененбергер – священик зі Швейцарії, який майже 40 років тому приїхав до Росії у відповідь на заклик Богородиці, а згодом брав участь у підготовці до візиту Йоана Павла ІІ в Україну. Він заснував фонд «Тріумф серця», який у багатьох країнах, зокрема і в Україні, надає допомогу всім, незалежно від конфесії.
Отче, розкажіть, будь ласка, з чого все починалося?

Я був висвячений у Фатімі 8 грудня 1992 року. Знав, що Богородиця готує мене бути місіонером, і хотів ним бути. У 20 років я розгорнув Біблію із запитанням, куди Ісус і Богородиця хочуть мене послати на місію. І натрапив на слова, які дали мені зрозуміти, що зараз мене Бог посилає у Росію. Я закрив Біблію і не міг із цим погодитися, бо багато читав про Росію. Це й переслідування, і ГУЛАГ, і все… Я не хотів туди. Але через 20 хвилин молитви погодився і попросив Богородицю про дар любові до цього народу. Бо бути священиком без любові – неможливо. Богородиця швидко впоралася з цією ситуацією. Наступного дня під час перемінення на Євхаристії я пригадав, що колись присвятив себе Марії зокрема для навернення Росії.

Коли це сталося?

Коли мені було 11 років, я присвятив себе Богородиці у Фатімі. Там була умова: розарієва молитва в намірі навернення Росії. На той час для мене навернення Росії не було таким важливим, було важливо, що я належу Їй, що Вона може послужитися мною. Так я зрозумів, що це справді від Господа.

Які були ваші подальші кроки?

Я розповів про цей духовний досвід своєму духовному наставнику, він підтвердив, що це від Бога. У 1980-х роках я приїхав до Росії. Щороку мав курси російської мови, аби краще її знати, познайомився з усіма місцевими підпільними священиками. Вони всі казали: «Ти ніколи не зможеш тут працювати». Так само мені сказали в Римі. Радили забути про цю ідею, але я знав, що вона від Господа. Потім, 1984 року, Папа Йоан Павло ІІ присвятив людство і Росію Непорочному Серцю Марії. Я потім подумав: тепер Богородиця звільнить Росію, можна буде там працювати.

Я познайомився з єпископом Паволом Гніліцею з Рима. Він запросив мене до праці секретарем для східних країн, а 1989 року офіційно послав до Росії.

Ще семінаристом я зрозумів, що Бог дає мені покликання трудитися заради єдності християн, аби об’єднати всі конфесії.

Шлях був відкритий…

Так. 1991 року в Росію прибули перші паломники з Європи, вони хотіли подивитися Сибір, Казахстан. Вони побачили всю тодішню ситуацію – і красу, і труднощі. А повертаючись додому, захотіли допомогти, надіслати гуманітарний вантаж. Завдяки цим паломникам відкрилися склади по всій Європі. Згодом із гуманітарною допомогою постійно їздили 6 вантажівок. За весь цей час було вислано понад 3000 величезних вантажів (1 вантаж налічував 33-38 тон). Це допомога всім нужденним, незалежно від конфесії.

Єпископ пропонував мені розвивати цю харизму, допомагаючи в різних країнах. Я можу написати не одну книгу про те, як Богородиця мене підтримувала в цій справі.

Чи можете розповісти конкретний випадок?

Та навіть цей дім, поруч із нашим [будинок, розташований поруч із Домом Марії на Святошині – прим. ред]. У мене була думка: якщо Марія дасть цей дім, то тут зробимо дитячий садок, бо є багато бідних дітей. Орендували будівлю американці, можливості придбати її в нас не було. Та я порозкидав навколо нього чудотворні медальйони і сказав Марії: якщо Вона хоче – бо ж Вона всемогутня перед Богом – то може в цій справі посприяти. Через три місяці нам запропонували придбати цей дім. Спершу сума була завелика, проте власники зробили суттєву знижку, і ми купили будинок. Я його присвятив швейцарській святій Марії Бернарді Бютлер (вона для мене дуже важлива), яка була світською францисканкою, засновувала багато домів, лікарень.

Цей дім, у якому ми зараз з вами сидимо, Дім Марії, я присвятив Богородиці. Його також було неможливо отримати: тут стояли дві поруйновані будівлі. Я жив неподалік і хотів тут зробити дім для дітей. Бо в центрі ми мали дітей вулиці (щодня годували 120 дітей), тому потрібне було місце, куди вони могли би приходити. Випадково ми знайшли ці будинки, вони були у плачевному стані. Однак вдалося тут щось зробити.

І таких прикладів, напевно, немало?

Можу сказати, що ситуації, коли бракує грошей, я переживаю щомісяця. І добре бачу, як Богородиця мені допомагає. Звісно, треба молитися. Я Їй сказав, що Вона мій бухгалтер… хай стежить за касою. Так уже 30 років триває. Часто ми мали вантаж, та не мали грошей, аби його надіслати, – але в останній момент гроші знаходилися, хтось платив відповідну суму. І це було з дня на день. Дуже часто я отримував суму, яка потрібна була, точно до франка. Я плакав, бо бачив, що це робить Богородиця.

Але є один принцип: ми маємо гроші, якщо поводимося з ними прозоро. Це умова. Бог дав мені багато порядних співробітників, яким я довіряю. Те саме можу сказати про Віталія та Ірину, які очолюють фонд «Тріумф Серця» в Україні.

Як Ви познайомилися з Україною?

1995 року я зустрів у Росії одного француза, який був духовним отцем у київському Кармелі. Він знайшов добродіїв для побудови монастиря. Саме він запропонував мені приїхати в Україну і допомогти. Це була допомога гуманітарними вантажами. Я також познайомився з чоловіком, готовим тут із нами співпрацювати.

Чому фонд називається «Тріумф Серця»?

У Фатімі Богородиця сказала, що Її серце здобуде тріумф, переможе комунізм. Я чекав цього. Богородиця все приготувала. Тут був Віталик, 15-річний хлопець, який хотів фурами перевозити вантажі. На початку в Україні у мене було троє водіїв, більше не треба було. Віталик чекав два роки й потім приєднався до нас. Їздив у різні країни забирати вантажі, я побачив, що він чесний і надійний. Він завершив навчання. Його мама також у нас працювала. Потім я познайомився з Ірою, майбутньою дружиною Віталика. Їхнє весілля ми святкували тут, у цьому домі. Вони мені допомагають працювати.

Багато маєте співробітників?

Майже 50 осіб працює тут, у Румунії, у Росії. І ще понад 500 волонтерів, які збирають речі на складах. В Україні є більш ніж 40 місць, куди ми надсилаємо допомогу. Майже всі мої колеги працюють безоплатно – бо це служіння безробітним, літнім, пенсіонерам. Але щоб жити тут, в Україні, потрібна зарплатня.

Я відвідую різні країни, аби побачити, як діє фонд, куди йдуть гроші, із ким ми працюємо. Надаємо матеріальну допомогу також для Латвії, Литви, Естонії, Боснії і Герцеговини. Наприклад, у Меджугор’є майже 40 % безробітних.

У Криму ми також мали великий дім, куди запрошували приходити й мусульман, якщо їм не заважає хрест.

Цього року ми святкуємо двадцяту річницю візиту святого Йоана Павла ІІ до України. Ви також брали участь в організації візиту?


Я приїхав сюди у травні 2001 року і бачив, що деякі речі ще не готові. Мало хто знав, хто такий Йоан Павло ІІ. Я розмовляв із єпископом Станіславом Широкорадюком і був готовий друкувати брошури, щоб роздавати їх людям. Ми тоді мали свою типографію. Спочатку думали надрукувати 5000 брошур, але зрештою вирішили, що їх потрібно щонайменше 50 000. Також зробили сім видів великих плакатів із Папою на фоні визначних місць України, говорили з православним патріархом про дозвіл надрукувати Папу на фоні Лаври. Потім ці матеріали всюди роздавали. Також зробили пам’ятні альбоми про візит Папи. Однак, як згадую, коштів на це все не було.

І чим скінчилася справа?

Це все коштувало 10 000 доларів. Я точно пам’ятаю суму, бо мав ці гроші на дитбудинок в Донецьку. Вирішив узяти їх на друк, бо був упевнений, що Богородиця дасть мені гроші для Папи.

Я приїхав раніше і попросив підготувати ящик із простирадлами зі складу, треба було кудись їх передати. Відкриваю цей ящик. Під першим простирадлом – конверт. Там були марки. Потім другий конверт, третій. У них – три різні валюти: марки, швейцарські франки, люксембурзькі франки. Купюри були прострочені, я не знав, що з ними робити. Але в банку сказали, що з цих трьох конвертів я назбирав рівно 10 000 доларів. Усі були шоковані.

Ви особисто знали Йоана Павла ІІ?

Так. За чотири дні до смерті він мені залишив свій розарій, на якому багато молився, а на ніч завжди вдягав на шию. Йоан Павло ІІ знав, що я працюю в Росії. Через молитву та цей розарій відбувається багато чудес.

Ви його постійно возите з собою?

Зараз ні. Але завжди беру в паломництва, на реколекції. Зараз його треба відремонтувати.

Що Вас найбільше захоплювало у Святішому Отцеві?

Що він був дитиною Богородиці. Його папське гасло – «Totus Tuus» – багато хто не розумів. Він був відданий Марії.

Коли почались об’явлення в Меджугор’є, Йоан Павло ІІ попросив єпископа Гніліцу відвідати це місце й розповісти про свої враження. Я також був там 1982 року, на другий рік об’явлень. Папа вважав Меджугор’є конфесіоналом світу.

Він завжди активно цікавився тим, що відбувається в Україні, у Росії. Я тут працював, то часто міг йому про це розповісти.

Думаю, що Йоан Павло ІІ був містиком. Він багато дізнався від Богородиці. Навіть про те, що стане понтифіком.

Я також добре знав Ванду Пултавську. Вона мене відвідувала. Ми часто їздили до отця Піо. Йоан Павло ІІ попросив отця Піо молитися про її зцілення від раку. Вона одужала. Здається, це були 1980-ті роки.

Ваш рецепт близькості з Богородицею?

Моя мама була дитиною Богородиці. Це вона прищепила мені любов до Марії. Я не можу інакше. Потім я зрозумів, що без Богородиці мені нічого не вдасться. Особливо священики не можуть нічого без Неї. Вона – наша заступниця, всемогутня перед Ісусом. Шкода, якщо ми до Неї не звертаємося. Багато справ значно легше владнати через Її заступництво.

Варто щодня присвячувати себе Непорочному Серцю Марїі, Серцю Ісуса. Богородиця буде нас вести на кожному кроці. Навіть не треба думати, Вона все приготує. Потрібно дати Їй руку, і Вона попровадить нас туди, куди хоче Бог. Це і справа покликання, і життєвих питань. Через присвячення Марії та молитву на розарії можемо знайти правильний шлях.
Інтерв'ю 10:01 Понеділок 0 313 Отець Олександр Карчаєв OCD: «Той, хто довірився Господу, не буде ніколи засоромлений» На початку червня цього року, у Всеукраїнському санктуарії Матері Божої Святого Скапулярію, відбулися священицькі свячення отця Олександра Карчаєва, який належить до Ордену Босих Кармелітів.
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.