Цього року припадає 40-а річниця об’явлень Богородиці у Меджугор’є. Кожен, хто хоча б раз побував у цьому маленькому містечку, скаже, що дійсно це місце не звичайне. Пропонуємо Вашій увазі розмову з Терезою Ґажійовою, яка разом із спільнотою «Світло Марії» служить паломникам, що прибувають з країн колишнього СНД та Словаччини. Хто передав Терезі надзвичайну любов до Богородиці? Як життєва стежка привела молоду дівчину до Меджугор’є, що змусило її там залишитись?
Терезо, розкажіть, будь ласка, трішки про себе? Хто передав Вам зерно віри?
Я виховувалася у родині, де завжди лунала молитва й була присутня віра у Бога. Але, найбільший вплив на мої відносини з Богом мала моя прабабуся. Коли я народилася, це були комуністичні часи. Батьки працювали, а прабабуся піклувалась про п’ятьох дітей. Для мене вона була ідеалом і прикладом для наслідування: така смиренна духом і з великим серцем, дуже любила Богородицю й Серце Ісуса, завжди тримала в руках розарій і старалася усім допомагати, особливо бідним та потребуючим.
Ось, наприклад, одного бідного чоловіка з якого всі насміхались у нашому селищі, прабабуся огортала особливою любов’ю. Все, що мала, завжди роздавала бідним, щось залишала для себе, а решту – іншим.
Пригадую, ще один прекрасний момент, коли до нашого села приїжджав священик, щоб навчати нас катихизму. Він завжди зупинявся лише у домі моєї прабабусі. Для нього вона мала окрему тарілку і чашку, завжди виглядала його біля вікна. Коли він приходив, то раділа так, ніби до неї прийшов сам Бог.
Я спостерігала за прабабусею протягом усього її життя, бачила як вона помирала – з розарієм у руках, й не відводячи свій погляд із фігури Богородиці, яка стояла на її столі. Тоді, я зрозуміла, що хочу бути такою, як вона: так любити Бога і Богородицю, допомагати іншим.
Як далі склалось Ваше життя?
Я хотіла стати лікарем. Після навчання у гімназії я пішла навчатись на акушерку. Мені дуже подобалась ця робота. Це так прекрасно бути однією із перших, хто торкається життя, яке тільки-но народилось. Це невимовна радість. У лікарні, де я працювала був наступний графік: 3 місяці – у пологовому відділенні і 3 наступних – потрібно було асистувати під час абортів. Я не хотіла брати участь у вбивстві, тому, навіть не роздумуючи, залишила цю роботу. Натомість, Бог вів мене далі. Відчуття, що Бог хоче доручити мені якесь особливе завдання, яке я тоді ще не готова була прийняти, не покидало мене і було дуже сильним. На той момент, мені було 20 років. Я щиро шукала Божу волю.
Якою діяльністю Ви ще займалися? Чи була у Вас, можливо, якась інша робота?
Так, інша моя робота теж була пов’язана з медициною. Я працювала у відділенні, де люди сильно страждали, і навіть, помирали на моїх очах. У перші тижні було дуже важко. Я вперше зустрілась з болем і смертю. А потім зрозуміла, чому Бог хотів, щоб я там була. Тепер я допомагала людям «народжуватися» для вічності. Товаришувати тим, хто помирає, бачити, як люди змінюються після сповіді і готові помирати разом з Богом – все це, приносило мені набагато більше радості. Це і справді була неймовірна і справжня радість.
Увесь цей час я молилась, аби розпізнати своє справжнє покликання, знайти своє місце у житті. Я хотіла служити Богу, але Він мені не давав конкретних знаків, що саме я маю робити. Відповіді довелося чекати довго. Одного разу, коли я була у паломництві, одна монахиня розповідала про Меджугор’є. Саме, під час цього свідчення, я вперше почула про це місце. Глибоко у серці зрозуміла, що якщо я туди поїду – отримаю відповіді на всі свої запитання.
І так сталося?
Так. Я отримала відповідь, що моє місце тут, у Меджугор’є. Звісно, я цього зовсім не очікувала. Це стало для мене великим сюрпризом. Я не розуміла навіщо залишати все, що маю і, взагалі, витрачати час аби вчити нову мову. Повернувшись додому, я не переставала молитись у цьому намірі, постійно боролась із думками. Згодом, я зрозуміла, що Бог дає мені свободу вибору. Якось подумала собі: «Я можу і відмовити Йому, але, я ж так довго молилася, щоб Він мені показав, що маю робити, а тепер скажу Йому ні?
Так виглядає Меджугор’є з гори Кріжевац
Тож, Ви усе-таки поїхали до Меджугор’є?
Так. У 1996 році я приїхала до Меджугор’є, взявши з собою лише одну сумку. Бог мене не залишив: Він вів мене далі, крок за кроком. Я дуже вдячна Богові, що, саме в той період мого життя, мала нагоду зустріти отця Славка Барбаріча.
Країна, на той момент, знаходилася у післявоєнному стані – все було зруйноване, багато людей тяжко страждали й були пригнічені подіями, які їх оточували. Уявіть лише собі цю картину: ти нікого не знаєш, не знаєш куди йти і до кого звернутися, не розумієш мови. Тоді всі шукали отця Славка, щоб з ними поговорити. Я також пішла до нього і розповіла, що маю велике прагнення тут бути. Він сказав мені наступне: «Ніхто не приїхав сюди випадково, кожного привела Діва Марія. Не бійся, вона покаже тобі чим саме маєш займатися. А зараз роби лише дві речі: молись та люби. Кожне добре діло – наче новий крок на гору; через деякий час, діставшись вершини гори, ти побачиш, чого від тебе хоче Марія». Дійсно, Бог давав мені все розуміти поступово. Я заспокоїлась.
Портрет о. Славка Барбаріча (1946-2000) у домі спільноти «Світло Марії»
Дуже швидко я досвідчила, що таке Меджугор’є, і наскільки це місце є важливим для цілого світу. Люди тут дійсно змінюються. Так, за кілька годин чи днів, часто на власні очі, ми можемо побачити «воскресіння із мертвих». Особисто, я бачила, як швидко люди для себе відкривали Бога, який не перестає їх любити.
І мені так захотілося привести сюди весь світ. Саме заради цього, я хочу покласти своє життя. Віддавши повністю себе у розпорядження Богородиці, я почала молитись, щоб якомога більше людей могли відвідати це місце. Звичайно, все відбувалося почергово. Я бачила, як приїжджали люди майже з усього світу, а от з СРСР – практично нікого не було.
Пам’ятаю, як сильно мене доторкнули слова Богородиці, що Її Непорочне Серце усе-таки затріумфує і те, що Вона розпочала у Фатімі завершиться у Меджугор’є. У своєму посланні, Богородиця з великою любов’ю говорила про Росію, яка протягом останніх часів, відіграє важливу роль в історії людства. Насправді, мене це дуже торкнулося.
Фігура Богородиці на горі Подбрдо
У школі ми вчили російську мову, я її дуже люблю. Мені було цікаво, що відбувається за тим кордоном, як там живуть люди. Мене туди завжди тягнуло, я відчувала біль цього народу. Для себе я зрозуміла, що це народ, який переживає великі страждання і що цих людей, обов’язково, потрібно сюди привести. Тоді, я розпочала конкретно молитись до Богородиці, як їм передати цю Божу любов.
Зараз можемо чути прекрасні свідчення багатьох людей про те, скільки тут відбулося чудес, скільки було добра і скільки народилось покликань. Не знаю, чи хтось міг би це все перерахувати. І моє серце, одне з тих мільйонів сердець, які почули заклик Богородиці, також почуло слово: «Ти, іди туди, де ще не чули про послання і принеси їм світло. Іди до найбідніших».
Куди далі вела дорога Вашого покликання?
Спочатку, я поїхала на місяць до України, потім до Росії, Сибіру, Казахстану, Литви, Латвії, Білорусі. Я просто розповідала людям про те, що тут відбувається: як Бог, у своїй любові, знову і знову посилає Марію на землю, аби сказати, як Він сильно нас любить, що Він існує, і тільки Він єдиний має бути на першому місці у нашому житті.
І згодом, до Меджугор’є почали приїжджати перші групи з країн СНГ. Це був період кінця 1997 і початок 1998 року. Але, насправді, не все було так просто: ми мали багато перешкод, які стосувалися фінансів та різних документів. Я не можу описати тієї радості, коли ми побачили тут перших паломників із Москви і Сибіру.
Зустріч з паломниками із Сибіру
З першими автобусами до Меджугор’є приїжджала молодь. Вони запитували, чи можуть залишитись, щоб також, якимось чином, допомагати Богородиці; хотіли залишитись, щоб більше помолитись і зрозуміти для себе, що мають далі робити у житті. Коли, знову і знову, лунали такі запитання, я багато роздумувала, що Бог хоче мені цим сказати. Це був такий Божий страх. Отець Славко завжди нас навчав: коли не знаємо чогось, треба більше молитись, постити і просити відповіді.
Молодь зі спільноти «Світло Марії»
Рішення заснувати спільноту було дуже важливим. Я сказала Богу: «Якщо Ти дійсно цього хочеш, то мені потрібен чіткий знак». Так, на закінчення однієї Новенни, яку я молилася, мені зателефонував молодий хлопець з України і сказав, що хотів би один рік свого життя присвятити Богородиці, аби якомога більше українців могло приїхати до Меджугор’є. У серці я відчула, що це і є той знак, про який я просила у Бога. Цей хлопець став священиком, і є першим священиком із нашої спільноти. А деякі з перших дівчат, що тут були, відкрили покликання до монашого життя: одна із них – у монастирі у Польщі, друга – наша дорога с. Пія від Цариці миру у харківському Кармелі. Це велика радість бачити, коли отримуємо відповідь у присутності Богородиці, адже дуже швидко можна отримати світло й зрозуміти, що Бог від нас хоче. Ось так, поступово почала народжуватись наша спільнота. Десь у 2000 році, до цієї спільноти прийшла і перша молодь.
Кінець першої частини
Далі буде...Розмовляла Аліна Петраускайте Фото: власні та з архіву спільноти
Отець Гриневич: «Я відчув, що Папа та весь світ з нами» Розмова з Президенткою «Карітас України» Тетяною Ставничою та Виконавчим Директором «Карітас-Спес Україна» о. В’ячеславом Гриневичем SAC про міжнародні зустрічі та аудієнцію у Папи Франциска. 
Людина, яка не споглядає ран Вітчизни, не здатна її захищати
Дружини захисників Маріуполя про зустріч з Папою
Архієпископ Ґаллаґер: «Я поїду до Києва наступного тижня, якщо все буде добре»
Інтерв'ю Сестри Служниці Святого Духа: увійти в жорстоку дійсність, щоб чинити добро Сестри Місійного Згромадження Служниць Святого Духа діляться своїм досвідом молитви та служіння потребуючим в час війни. Критична ситуація поставила перед ними безпрецедентні виклики. Намагаючись відповідати на них, сестри відкривають нові грані стосунків з Богом та з ближніми.
