Слова першого заклику, над яким сьогодні роздумуємо взято з Першого послання св. Йоана євангеліста: “[Христос] є жертвою перепрошення за наші гріхи, іне лише за наші, а також за гріхи цілого світу” (пор. 1Йн 2,2). Це значить, що Христос взяв на себе всі наші гріхи і за них покутував, щоб вислужити нам прощення.
Перша людина – Адам – згрішив, і через його непослух усе людство має наслідки первородного гріха. Людина, будучи грішною, не мала можливості самостійно спокутувати цей гріх. Це міг зробити лише хтось невинний, без гріха, а на землі були лише одні грішники.У відвічному плані Бога Ісус став знаряддям перепрошення і жертвою перепрошення за наші гріхи, і не лише за наші, а також усього світу. Пригадаймо старозавітні жертви, що приносилися на вівтар єрусалимської святині і мали на меті відкуплення людських провин та винагородження Богу. Але ці жертви, як і жертва, складена найвищим священиком на вівтарі перепрошення, не могли подолати безодні, що постала між людиною та Богом після первородного гріха. Лише Ісус, Який сам став Вівтарем перепрошення та пожертвував самого себе Отцю на хресті для нашого спасіння, склав раз і назавжди досконалу жертву за гріхи.
Ісус зробив це з великої любові до людей. Ця любов Божественного Серця триває далі і ніколи не скінчиться. Однією з причин, що Ісус залишився у Пресвятих Дарах, є те, що Він хоче заступатись за нас перед Отцем. Хоче бути постійним посередником між грішним світом та Божою справедливістю, щоб вислужити милосердя для світу.
Незважаючи на свою велику любов, як за земного життя, так і зараз, Ісус зустрічається зі зневагами, образами, святотатством… Тому Його Серце переповнене людськими зневагами.
Кожен, хто роздумує над мукою та смертю Спасителя, здивований та приголомшений обсягом ненависті, образ та зневаг, з якими Він зустрівся. Важко уявити, що Той, Хто не доламав би надломленої очеретини і не загасив би тліючого вогника, шанований такою кількістю людей з огляду на своє вчення, чудеса та знаки, які звершував, після тріумфального в᾿їзду до Єрусалиму, був зневажений людьми. Ще більше зворушливою є Його постава, повна миру, опанування, терпіння, смирення, але й гідності перед Синедріоном. Ісус постає перед людьми як вірний Слуга Ягве, що пране лише того, щоб слухняно прийняти поданий келих гіркоти і виконати волю Отця до кінця.
Чи лише ці зневаги від солдатів, єврейських старших та люду становлять зневаги, якими сповнене Серце милосердного Спасителя? А що вже говорити про невдячність, брак довіри та вірності найближчих, про зраду Юди, зречення св. Петра, недовіру Його любові та сумніви всіх тих, яким Він довіряв і безкорисливо обдаровував любов'ю?
Ісус з великою гідністю та терпінням приймає все, що Його зустрічає. Не йде широкою дорогою без поразок, без каменів спотикань і падінь, без насмішок оточення та бездумних вигуків, накинутих юрбі. Він до кінця має прагнення любити кожну людину, і за кожного готовий віддати життя, навіть тоді, коли Його смерть розуміють і приймають лише деякі – ті, які залишились під хрестом. Зло, якого Він досвідчив, перемінює в добро, зневаги – у дар спасіння, насмішки – у благословення, а смерть – у вічне життя.
Ці роздуми мають нам ще раз нагадати, наскільки великим злом є гріх, і яку велику ціну має людська душа, що для її спасіння Божий Син прийняв так багато страждань. Маємо плекати в собі дух покути іне забувати про наші гріхи, які сповнюють зневагою Божественне Серце. Незважаючи на те, що ми вже отримали розрішення у таїнстві Примирення та Покаяння, перепрошуймо й надалі Господа Бога за наші гріхи. Памятаймо про це особливо під час вечірньої молитви і на початку кожної Святої Меси, пробуджуючи в собі досконалий жаль за наші гріхи.
Опрацював дк. Яцек Ян Павловіч, переклад КМЦ
Зображення: jezuici.opole.pl