Свідки віри: єпископ Кароль Недзялковський

Єпископ Кароль Недзялковський народився 21 травня 1846 року у Миньківцях Дубенського повіту на Волині (Дубенський район Рівненської області) в родині землевласників гербу Равіч. З 1856 року ходив до повітової шляхетської школи в Луцьку, а потім до Кам'янець-Подільської чоловічої гімназії, яку закінчив 1862 року. 6 вересня 1862 року вступив до Духовної семінарії в Кам'янці-Подільському, звідки 1863 року був направлений на навчання в Духовну академію до Санкт-Петербурга, яку закінчив 20 червня 1867 року із ступенем магістра теології. Рукоположений в священики 23 (чи 25?) січня 1869 року єпископом Луцько-Житомирським Каспером Боровським, ймовірно, у Житомирській катедрі св. Софії.


Саме тут до 1781 року працював вікарієм. Молодому священику доручили справу покращення проведення обрядів у катедрі, на його старання звернув увагу єпископ-помічник (та з 1870 року адміністратор) дієцезії Людвіг Брінк, який 1872 року запропонував йому посаду секретаря єпископської консисторії (канцлера єпископської курії). Цю посаду отець Кароль займав десять років, одночасно ведучи активну наукову діяльність. У 1867-1897 роках був професором церковного співу та літургіки, а потім канонічного та державного права, а також історії Католицької Церкви в Духовній семінарії у Житомирі. У 1884 році став каноніком катедрального капітулу в Житомирі та Луцьку, а в 1890 році - ректором Духовної семінарії в Житомирі. У 1897-1901 роках був ректором Духовної академії в Санкт-Петербурзі.


2 серпня (чи 21 липня?) 1897 року призначений єпископом-помічником Могильовської дієцезії і титулярним єпископом Самоським. Єпископську хіротонію отримав 5 грудня 1897 року у костелі св. Катерини в Санкт-Петербурзі. У 1899-1901 роках (після смерті архієпископа Симона Козловського) був капітульним вікарієм Могильовської архідієцезії. У квітні 1901 року призначений Луцько-Житомирський єпископом. Інгреси до Луцької катедри свв. Петра і Павла та Житомирської катедри відбулися 8 та 15 липня цього ж року відповідно. У Житомирі заклав дієцезіальний музей і школу органістів. Відмовився від запропонованої йому посади митрополита Могильова, проте у свою чергу царський уряд не прийняв його відмови від правління Луцько-Житомирською дієцезією.

У зв'язку з погіршенням стану здоров'я 31 березня 1910 року написав листа кардиналу Маріо Валі, в якому просив звільнити його з посади. 15 січня 1911 року передав управління єпархією єпископу-помічнику Лонгіну Жарновецькому. Помер у ніч з 6 на 7 червня 1911 року в Житомирі, де і його поховали на католицькому кладовищі.

Джерело: Костели та каплиці України