На 7 квітня припадає річниця смерті єпископа Кароля Недзялковського, який був обдарованою особою, професором церковного співу та літургіки, канонічного та державного права, ревним та дбайливим душпастирем Житомирщини та Волині.
Єпископ Кароль Недзялковський народився 21 травня 1846 року у Миньківцях Дубенського повіту на Волині (Дубенський район Рівненської області) в родині землевласників гербу Равіч. З 1856 року ходив до повітової шляхетської школи в Луцьку, а потім до Кам'янець-Подільської чоловічої гімназії, яку закінчив 1862 року. 6 вересня 1862 року вступив до Духовної семінарії в Кам'янці-Подільському, звідки 1863 року був направлений на навчання в Духовну академію до Санкт-Петербурга, яку закінчив 20 червня 1867 року із ступенем магістра теології. Рукоположений в священики 23 (чи 25?) січня 1869 року єпископом Луцько-Житомирським Каспером Боровським, ймовірно, у Житомирській катедрі св. Софії.Саме тут до 1781 року працював вікарієм. Молодому священику доручили справу покращення проведення обрядів у катедрі, на його старання звернув увагу єпископ-помічник (та з 1870 року адміністратор) дієцезії Людвіг Брінк, який 1872 року запропонував йому посаду секретаря єпископської консисторії (канцлера єпископської курії). Цю посаду отець Кароль займав десять років, одночасно ведучи активну наукову діяльність. У 1867-1897 роках був професором церковного співу та літургіки, а потім канонічного та державного права, а також історії Католицької Церкви в Духовній семінарії у Житомирі. У 1884 році став каноніком катедрального капітулу в Житомирі та Луцьку, а в 1890 році - ректором Духовної семінарії в Житомирі. У 1897-1901 роках був ректором Духовної академії в Санкт-Петербурзі.
2 серпня (чи 21 липня?) 1897 року призначений єпископом-помічником Могильовської дієцезії і титулярним єпископом Самоським. Єпископську хіротонію отримав 5 грудня 1897 року у костелі св. Катерини в Санкт-Петербурзі. У 1899-1901 роках (після смерті архієпископа Симона Козловського) був капітульним вікарієм Могильовської архідієцезії. У квітні 1901 року призначений Луцько-Житомирський єпископом. Інгреси до Луцької катедри свв. Петра і Павла та Житомирської катедри відбулися 8 та 15 липня цього ж року відповідно. У Житомирі заклав дієцезіальний музей і школу органістів. Відмовився від запропонованої йому посади митрополита Могильова, проте у свою чергу царський уряд не прийняв його відмови від правління Луцько-Житомирською дієцезією.
У зв'язку з погіршенням стану здоров'я 31 березня 1910 року написав листа кардиналу Маріо Валі, в якому просив звільнити його з посади. 15 січня 1911 року передав управління єпархією єпископу-помічнику Лонгіну Жарновецькому. Помер у ніч з 6 на 7 червня 1911 року в Житомирі, де і його поховали на католицькому кладовищі.
Джерело: Костели та каплиці України