На сьогодні припадає річниця смерті о. Фаустина Лісіцького (1903-1972) невтомного душпастиря Волині та Житомирщини.
О. Фаустин Лісіцький народився 29 березня 1903 року в селі Копелянка Володар-Волинського району Житомирської області в селянській родині. У 1913 році 10-річний Фаустин пішов до російської середньої школи в селі Топорище. Бурхливі роки революції і війни провів у Житомирі, де навчався в польській гімназії, готуючись до вступу в духовну семінарію. Коли на Поліссі зміцнилася радянська влада, здавалося, що доведеться відмовитись від своїх намірів. В Ушомирі навколо місцевого душпастиря о. Зигмунда Хмельницького зібралася група хлопців, які під його керівництвом таємно вивчали теологію, латину і інші науки потрібні для душпастирської праці. Серед них був також Фаустин Лісіцький. 31 травня 1923 року 20-річний хлопець нелегально перейшов радянсько-польський кордон і прибув до Луцька, де розпочав навчання в семінарії. 9 грудня 1928 року отримав священицькі свячення з рук єпископа Валькевича і розпочав працю в Луцькому кафедральному храмі. В червні 1934 року був призначений адміністратором в село Рудня-Поташня, а до квітня 1935 був настоятелем в парафії села Степань (сьогодні – Костопільський район Рівненська область).Після початку ІІ Світової війни о. Фаустин хотів бути в перших рядах тих, хто воює з фашизмом, і тому погодився стати військовим капеланом 44 піхотного полку 13 дивізії. Початок війни застав його в Томашові. Відступаючи з залишками розбитого полку о. Фаустин опинився в Хелмі, де був поранений під час бомбардування, але вже через три дні залишив госпіталь, щоб добратися до своєї парафії в Степані. Там уже були там вже радянські війська, але о. Лісіцький, знаючи, що може в кожну хвилину бути арештованим НКВД, вирішив залишитися зі своїми парафіянами. Не залишив вірних і тоді, коли на Рівненщину прийшли гітлерівські окупанти. Для нього і радянські, і німецькі війська були грабіжниками, які прагнули знищити польську державу. Не менш гострою була його критика антипольської позиції УПА, що стала однією з причин кривавої українсько-польської ворожнечі і призвела до страшної трагедії двох народів. Не приховуючи своїх поглядів, о. Фаустин сміливо говорив про це в своїх проповідях. Воїни УПА декілька разів приходили до Степані, щоб його схопити, а в квітні 1943 року о. Лісіцький був змушений втікати до села Гута-Степанівська, а потім до Рівного. Відданому душпастирю не була байдужою доля католицького храму на його рідній Житомирщині. Тому волю Господа прийняв рішення єпископа Шельонжка, щоб туди поїхати.
17 серпня 1943 року повернувся з офіційним листом до окупаційної влади в Житомирі з проханням дозволити йому відправляти Святі Меси в храмі св. Софії. Невідомим способом вдалося йому переконати гітлерівців, і згоду отримав. У січні 1945 року, після арешту апостольського адміністратора Житомирської дієцезії о. Броніслава Джепецького, його обов’язки довірено о. Фаустину. Тепер на ньому була відповідальність за релігійне життя цілого регіону. Він координував діяльність священиків-місіонерів, чував над відносинами між католицькими спільнотами і місцевою владою. Протягом року при його допомозі почали існувати спільноти в Бердичеві, Святошині, Новограді-Волинському, Ємільчині, Кривотині, Кримку і в інших місцевостях. В лютому 1946 року о. Фаустина звинувачено в антирадянській агітації, релігійній пропаганді, створенні «народно-релігійної» групи «Розарію» і осередка Акції Католицької, а також у приналежності до місцевої армії і засуджено до 10 років концентраційних таборів та 5 років позбавлення публічних прав з конфіскацією майна. В 1955 році термін ув’язнення скорочено до 9 років – о. Фаустин вийшов на волю і повернувся до Житомира. Не отримав однак дозволу на відправлення Святих Мес на території Житомирської області і був змушений до переїзду в Летичів. Не дозволено йому бути в Житомирі, де католицька спільнота просила настоятеля для парафії св. Софії. Пізніше о. Фаустин тяжко захворів, і у зв’язку з паралічем ніг важко пересувався самостійно. Однак хвороба хоч скалічила тіло, але не зламала священицької душі – до останніх днів життя (помер 23 березня 1972 року) о. Фаустин був вірний покликанню і не зупинявся в душпастирській діяльності.
Джерело: Київсько-Житомирська дієцезія
Зображення: катедра св. Софії у Житомирі
Костел святого Антонія у Львові, або святиня серед виноградників, яка віддзеркалює минуле Кожен район міста Львова має сакральні чи світські об’єкти, що визначають вигляд цієї місцевості, без яких дану територію уявити складно. Для Личакова таким, безперечно, є костел святого Антонія. 
Чудотворний Ісус Дедеркальський
Тарнорудський Ісус з Рожища
Костел святого Марка. Святиня давнього Львова, від якої не залишилося навіть тіні
Історія Церкви в Україні Як народилася містичка в костелах Софії в Житомирі та Олександра в Києві (ФОТО) Напевно образ Божого Милосердя з Кракова Лагевніків авторства Адольфа Хіля знаходиться у кожному католицькому храмі в Україні. Та мало хто знає, що цей самий художник намалював ще один образ Ісуса, об’явлення якого розпочалися у Києві та Житомирі.Схожі новини
