Сьогодні 28 березня - переживаємо 37 річницю смерті отця Станіслава Щипти (+28. ІІІ. 1984р). 1956 - 1984 р. - настоятель кафедрального собору святої Софії в Житомирі.
Отець Станіслав Щипта народився в 1914 році в селі Стара Бистра в краківському воєводстві у селянській родині. Під час навчання в початковій школі відчув покликання до священства, тож після її закінчення в 1935 році вступив до Луцької духовної семінарії. В 1939 році отримав сан священика з рук архієпископа Адольфа Шельонжка і був призначений вікарієм парафії селища Жебражі, недалеко від Коверців. Там він проголошував вірянам Христове Євангеліє не звертаючи уваги на важкі умови під час зміцнення радянської влади, а потім німецької окупації. В 1944 році о. Станіслава було скеровано до праці в парафію св. Софії у звільненому від німецької окупації Житомирі.Душпастирська праця посеред житомирян тривала трохи більше півроку – 23 січня о. Станіслава було заарештовано і ув’язнено в Лук’янівській в’язниці Києва. Сталінські «визволителі» були не кращими від нацистських окупантів. Слідство тривало більше року, що не важко зрозуміти, бо ж складно було знайти якусь провину в невинного. Остаточно вирок оголошено в травні 1946 року – 10 років ув’язнення в Красноярському краї. Нелюдські умови сибірської каторги не зламали священика – після звільнення в липні 1954 року він повернувся до Полісся з твердим рішенням продовжувати душпастирську працю.
В середині 1956 року на прохання римсько-католицької парафії Житомира йому дали дозвіл на відправлення Святих Мес у храмі св. Софії. На той час він був одним з трьох католицьких священиків, що працювали в Житомирській області. Тут священик потрапив під особливу ненависть з боку партійних органів. Краплею, що переповнила чашу терпіння влади, був Великдень 1957 року, коли в процесії навколо храму взяло участь понад 3 тисячі людей. Тоді влада області вирішила відібрати в отця дозвіл на працю в Житомирі і дозволила лише проведення релігійних обрядів в селі Слобода Чернецька. Щоб здійснити свій задум, влада звинуватила священика в антирадянській пропаганді, а як доказ використано фрагмент проповіді, проголошеної на Різдво Христове 1956 року: «Не вірте, що немає Бога, це вас агітують, неправильно вчать у школах, не вірте цьому. Не дайте себе спровокувати і бережіть молодь від таких тверджень». А коли в розмовах з віруючими о. Станіслав наводив цитати зі Старого Завіту про ізраїльські війни, його звинуватили у виправданні нападу Ізраїля, Англії і Франції на Єгипет у 1956 році. Однак, рахуючись з авторитетом священика і остерігаючись масових протестів віруючих, влада вирішила здійснити свій намір після урочистостей св. Антонія. В урочистій Святій Месі, яку 13 червня 1957 року відправив о. Станіслав Щипта, взяло участь понад 4 тисячі вірних з різних місцевостей України і сусідньої Білорусі, десятки людей були охрещені і миропомазанні, сотні приступили до сповіді. І вже наступного дня о. Станіслав був оголошений «персоною нон грата» в житомирській парафії.
Отцю дали зрозуміти, що при бажанні повернутися на батьківщину ніхто не буде робити йому жодних перешкод. Влітку 1957 року без жодних перешкод було надано дозвіл матері о. Станіслава відвідати Житомир – скоріш за все влада сподівалася, що мати, повертаючись, забере з собою і сина. О. Станіслав не покинув, однак, завдання, яке йому доручила Церква. Проживаючи у Житомирі, він і надалі провадив душпастирську працю в Слободі Чернецькій і інших парафіях, відвідував хворих і проводив у останню путь померлих з різних сіл області. Житомирські парафіяни не переставали наполегливо просити владу області і республіки повернути їм настоятеля. Вони створили ініціативну групу, яка збирала прохання з наміром звернення до Президії Верховної Ради СРСР в Москві.
Завдяки підтримці вірних вже в наступному році о. Станіслав Щипта став настоятелем житомирського храму. В часи постійної атеїзації періоду правління Хрущова і Брежнєва, витримуючи великий пресинг комуністичної влади, отець залишався разом з тими, хто, як і він, вірили, що Бог любить Україну, і що Католицька Церква раніше чи пізніше відродиться на цій багатостраждальній землі. О. Станіслав помер 28 березня 1984 року, а все те, в що він вірив, для чого працював і страждав, здійснюється сьогодні.
Джерело: Кафедральний собор св. Софії в м. Житомир
Костел святого Марка. Святиня давнього Львова, від якої не залишилося навіть тіні Історія костелу святого Марка у Львові – це понад двісті п’ятдесят років існування. Приблизно стільки ж часу минуло від моменту, коли цей храм було стерто з лиця землі, з львівських вулиць та усунуто із повсякдення львів’ян. Згадану святиню зводили в “золоті” для Речі Посполитої часи, а розбирали в період, коли австрійські чиновники щойно приглядалися до українських теренів й вирішували, що з ними робити і як тут господарювати.
Тарнорудський Ісус з Рожища
Як народилася містичка в костелах Софії в Житомирі та Олександра в Києві (ФОТО)
Чудотворний Ісус Дедеркальський
Історія Церкви в Україні Свідки віри: єпископ Кароль Недзялковський На 7 квітня припадає річниця смерті єпископа Кароля Недзялковського, який був обдарованою особою, професором церковного співу та літургіки, канонічного та державного права, ревним та дбайливим душпастирем Житомирщини та Волині. Схожі новини
