Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
16:00 Четвер 0 227
4-02-2021, 16:00

Свідки віри: о. Вітаутас Меркіс SJ

На перший погляд, можливо, біографія отця Вітаутаса здається простою і ординарною. Однак за цим простим буденним життям стоїть велика глибина віри та любові до священицького служіння, ревності і відданості у апостольстві.  
Вітаутас Меркіс, син Миколи та Емілії, народився 17 березня 1927 р. в с. Добілішкі, Анікщяйського району в Литві. З одинадцяти народжених дітей вижило лише дев’ять. З дитинства знав «запах землі»: при заготовленні сіна, копанні картоплі чи праці з гноєм. Сім’я була дуже дружня і побожна. Два старших брата вступили до семінарії. З дитинства мав гарний приклад добрих священиків в їхній парафії. Так, настоятель Фабійонас Кемешіс був редактором часописів «Draugo, Darbininkas і Pažanga» в США, після повернення в Литву викладав економіку та політичні науки в Академії сільського господарства. У 1946 році був арештований і вивезений до Марінська. Наступний настоятель о. Петрас Лєпа був вивезений до Сибіру, пізніше помер в Карагандинському таборі. Приклад цих священиків мав дуже великий вплив на Вітаутаса. Коли він навчався в гімназії в Купишкіс, капеланом у них був священик Йонас Рагаускас, майбутній автор книги "Ite missa est" ("Ідіть, меса закінчена"). Коли він відрікся священства, це було для всіх шоком.

З тілом священика можна було попрощатись у каунаській парафії св. Франциска Сальського

У Литві після війни не вистачало вчителів, тож у вересні 1947 р. Вітаутас після спеціальних коротких курсів розпочав роботу вчителя. Він рік працював у початковій школі Медінай, а пізніше сім років - у середній школі Шведасай. Викладав фізику і астрономію. До нього часто зверталися молоді люди зі своїми проблемами. Так Вітаутас зрозумів, що набагато більше міг би їм допомогти, якби був священиком, а не просто вчителем. І тоді він приймає рішення вступити до семінарії. Але в ті часи, вчителя міг звільнити не директор школи, а Міністерство освіти. Наприкінці навчального року він написав дві заяви. Одну до Міністерства освіти з проханням про звільнення, іншу до Каунаської духовної семінарії з проханням дозволити скласти вступні іспити. Після здачі вступних іспитів в семінарії йому сказали, що він прийнятий і згодом надішлють повідомлення, коли потрібно приїхати щоб розпочати навчання. І ось він отримує два листи в останні дні серпня. Один з Міністерства про те, що його звільнено, а інший – повідомлення із семінарії, що він не прийнятий... У цьому листі також зазначалося, що наступного року до семінарії прийматимуть лише молодь, яка проживає в Каунасі.


Вітаутас рік вивчав бухгалтерію у Вільнюсі. Після отримання сертифікату влаштувався через знайомого на Каунаський завод «Атрама», а восени знову спробував вступити до семінарії. На цей раз він був прийнятий. Однак у 1959 р. рішенням представника радянського уряду з питань релігій В. Меркіс був виключений з Каунаської семінарії. Йому було заборонено жити в Каунасі та Вільнюсі. Він поїхав до отця Ромуальда Ближиса, єзуїта, який був настоятелем в Даугелішкяй (Ігналінський район) і там працював ризничним (захристияном). В цей час він вступає до ордену єзуїтів. 26 липня 1960 року єпископ Вінцентас Сладкявічус таємно висвятив його на священика. Він був першим таємно висвяченим священиком в Литві, і напевно, в Радянському Союзі. Спецслужби щось підозрюючи, поставили йому умову: «Або ми ув’язнемо тебе на три роки, або ти їдеш працювати в колгосп». Не маючи можливості продовжувати працювати в ризниці, уникаючи ув’язнення, у 1960–1973 рр. о. В. Меркіс влаштувався на роботу в Буйвидішкес (Вільнюський район) в сільськогосподарський технікум. Там він закінчив садівничий відділ технікуму, працював агрономом у галузі декоративного садівництва. А будучи священиком був включений у Віленську дієцезію. Там йому довелося зустрітися з Й. Рагаускасом, колишнім капеланом в гімназії. І коли той його запитав: «Чому ти пішов до семінарії?», Вітаутас відповів: «Коли ви зреклися священства, мені було дуже боляче, я вирішив виправити вашу помилку».

Похоронна Свята Меса 3 лютого 2021 р. 

У 1973 році парафія св. Анни, мкрн. Гречани, що на околицях Хмельницького, не мала свого священика. Їм порадили їхати до Литви, до адміністратора Вільнюської дієцезії о. Кривайтіса. І той дав згоду щоб о. Вітаутас поїхав в Україну. Територія, яку обслуговував отець, була як третина Литви. Місцевий уповноважений по справам релігій сказав йому, що він має похоронити те, що залишилося від католиків, і пізніше виїхати. Умови праці були дуже важкі. В парафії було багато донощиків, пильнували кожен його крок. Святу Месу можна було відправити тільки в каплиці. Але відправляти Службу на похороні не забороняли, і тоді він використовував кожну таку нагоду, щоб вірні могли посповідатися і прийняти Святе Причастя. Часто при нагоді і вінчалися ті, які жили без церковного шлюбу. В неділі і великі свята не міг дати ради з великою кількістю тих, які хотіли посповідатися. І тоді він отримав від папи Павла VІ дозвіл на проведення «загальних» сповідей. Він це робив надзвичайно професійно, і цим самим дуже глибоко формував духовність віруючих.

Труна з тілом покійного о. Меркіса під час похорону 3 лютого 2021 р.

Він був дуже жертовним священиком, зовсім себе не жалів. Були такі періоди де він по кілька діб не спав: Св. Меса, похорон, сповіді, хворі… Про його жертовне життя свідчить хоча би наступний випадок. Одного разу, була люта зима, приїхала одна жінка на таксі з проханням посповідати її вмираючого чоловіка. Коли доїхали до села, дорогу так перемело снігом, що не було можливості далі їхати. Отець попросив таксиста, щоб він його почекав, а сам пішов через поле пішки. Той погодився. Після того, як отець посповідав і причастив хворого, він повернувся до автомобіля, таксист вийшов йому назустріч, став на коліна і поцілував йому ноги…

Коли у 80-ті роки з’явилася можливість мати священика, який би йому допомагав, він віддав йому свою невелику кімнату, а сам всі ці роки спав на підлозі в коморі.

На початку 80-х років у о. Вітаутаса виявили рак шлунку. Після лікування він дуже мало їв, але багато працювати не перестав, і це майже зовсім не вплинуло на інтенсивність його служіння. Кожен день переживав як останній день свого життя.

В часи т.зв. «Перестройки» йому вдалося побудувати каплицю на Гречанах, тоді повстав новий дуже гарний просторий костел. 14 вересня 1988 року єпископ з Латвії Вільгельм Нюкшс його консекрував. Це був перший консекрований храм в Україні за часів радянської влади. А в роки вже незалежної України був побудований новий прекрасний просторий храм в м. Хмельницький, нині це парафія Христа Царя Всесвіту. На сьогодні це один з найбільших храмів в Україні, і напевно, одна з найбільших парафій в Україні.

Кадр з відео литовського виробництва про життя та діяльність о. Вітаутаса

В 1997 році отець повернувся на свою Батьківщину. Там він допомагав відбудовувати єзуїтський монастир в Каунасі. Прославився як дуже добрий реколекціоніст. Особливо, часто його запрошували на ре колекції для священиків і семінаристів. Дуже багато часу присвячував молитві. Часто запитував свого настоятеля: «За кого тепер молитися?»

Усе своє життя він жив тільки для Бога і для людей. Себе ж увагою оминав. І в переконанні дуже багатьох людей, безсумнівно, він був святою людиною й святим священиком. Останні роки свого життя він з нетерпінням чекав на зустріч з Господом. Помер 1 лютого 2021 року. Напевно, вже є в домі Отця, якому він так вірно служив усе своє довге життя. І в пам’яті багатьох людей залишиться як приклад правдивого святого священика.

Отець Віктор Ткач 

Історія Церкви в Україні 11:00 Субота 0 971 Свідки віри: річниця смерті отця Юзефа Кучинського Отець Юзеф Кучинський народився 15 лютого 1904 року в с. Бучки неподалік від Житомира. Про юні та молоді роки майбутнього священика відомо небагато. Знаємо, що у 1924 році він закінчив Житомирське педагогічне училище. Відчувши священицьке покликання, яке реалізувати у радянській Україні було неможливо, юнак наважився на втечу. В тому ж 1924 році, нелегально перейшовши радянсько-польський кордон і здавши екстерном екзамени, Юзеф вступив до Вищої духовної семінарії в Луцьку.
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.