«Винуватець» - особлива людина в житті святого Йоана Павла ІІ

У Римі, де оселився у січні 1977 р., він був водієм кардинала Войтили. Він возив його на більші та менші урочистості: це був Ford Escort або більш репрезентативний бежевий Audi 60.

Коли після 33 днів понтифікату помер Йоан Павло I, 3 жовтня він мав забрати Кароля Войтилу з римського аеропорту. Він не впізнав кардинала.

– Його поведінка та вигляд були іншими. Я запитав, чи стане він папою. Він був серйозним, задумливим. Напевно відчував, що йому доведеться взяти на себе відповідальність за цілу Церкву. «Святий Дух вирішить, – відповів він. Але вже під час конклаву я почув, що один із кардиналів, що виходив від отця Дзівіша, оголосив, що якщо не буде голосів за когось з Італії, вони оберуть Кароля Войтилу», – пригадує бр. Мар’ян напередодні річниці початку пам'ятного конклаву 1978 р.


З аеропорту він відвіз кардинала до Польської колегії. Він довго молився в каплиці. Зазвичай, коли хтось заходив, піднімав голову і давав знак, що вітається. Зараз теж було інакше, він увесь час стояв на колінах і тримав голову в долонях. Разом зі священиком Станіславом Дзівішем віднесли валізи кардинала Войтили до маленької кімнати No 96 під папським поверхом. Після повернення з Літургії до Святого Духа він почув:

– Мар’янку, чи не підстриг би ти мене, щоб я якось виглядав на цьому конклаві?

Брат Мар’ян навчився стригти в новіціаті, тож взявся за ножиці.

– Інший би похвалився, а я лише скажу, що на перших фотографіях після вибору Йоан Павло ІІ з’явився у моїй стилізації. Лише згодом ним зайнялися ватиканські кравці та перукарі... Але тоді щось мене зворушило, щоб зберегти це волосся. Після беатифікації сестри допомогли мені розділити його і помістити в невеликі релікварії, які опинилися у всьому світі: від Китаю до Чилі.

Брат Мар’ян жартує, що оскільки реліквія – це все, до чого торкався святий, то це і його ніс, за якого одного разу спіймав Святіший Отець. Сьогодні ці історії та фотографії, у поєднанні з талантом оповідача брат Мар’яна Маркевича, захоплюють ув'язнених та молодь з виправних установ, людей похилого віку та дітей у школах. Так само, як білий велосипед, який подарував йому Йоан Павло ІІ. Він мав служити Папі для прогулянки Ватиканськими садами. Зрештою, він досі справний.

Вони прибули до Ватикану за 10 хвилин до того, як зачиняли Бронзові ворота. Хвилинку прощання кардинала Войтили з братом Мар’яном зафіксувало французьке телебачення.

– Я поцілував перстень. Він притиснув мене до грудей, як завжди. По-батьківськи.

Таких фотографій брат Мар’ян має найбільше. Як і з батьками, яких мав можливість представити у Ватикані.

– Ви гарно виховали цього сина. Завіз людину на конклав і залишив – «дорікнув» тоді Папа. Про брат Мар'яна Маркевича найчастіше говорив: «винуватець».


– Коли після конклаву ми поїхали з речами новообраного Папи, він стояв на колінах у каплиці. Я завжди мав до нього сміливість, тому сказав, що ми прийшли відвідати його. «О, можливо, не загинемо разом у цій халупі» – відповів Папа по-своєму і повів нас папськими апартаментами. Він показав велике квадратне ліжко Йоана XXIII, крісло Павла VI, бібліотеку, в якій зітхнув: «Коли я все це прочитаю?»

У кімнаті благословення я підійшов до вікна. Прекрасний вид на площі Святого Петра, від базиліки до останньої колони Берніні, – пригадує брат Мар’ян, ніби описуючи вчорашній візит до когось із його родини.


Розарії, які отримав від Папи, він міг би сьогодні нагородити половину катедральної парафії, в якій служить донині. Дружба зі Святішим Отцем тривала до його останніх днів. Про це свідчать сотні фотографій, про які брат Мар’ян охоче розповідає. Про ті, за столом 17 ст., що інкрустований слоновою кісткою, з архієпископом Дескуром; з Польської колегії, де підрізав живоплоти з лаврових кущів; з матір’ю Терезою, для якої він також був водієм. З паломницьких поїздок, де він возив за Папою пересувну лікарню із запасом крові та ліків; із служіння Йоану Павлу біля вівтаря; з групами паломників, яких своїми способами приводив на папські аудієнції, та з Дому варшавських архиєпископів, де під час служіння кардиналові Юзефу Глемпу, мав можливість зустрічатися з Йоаном Павлом ІІ, але також, наприклад, з президентом Джорджем Бушем, старшим.

«Мар'яне, помолися, ти був так близько, тебе послухає», – часто чує він.

– Папа завжди робив мені зауваження. Він був для мене як старший брат. Якби святий Петро мав проблему, щоб впустити мене на небо, то я буду дивитися лише туди, де стоїть Святіший Отець. Можливо, він заступиться за мене по-своєму: «A, святий Петре, впусти його, я його знаю».

Джерело: Католицький оглядач з посиланням на wiara.pl