І неділя Адвенту: відкрити присутність Господа, що перемінює наше життя

Мк 13, 33-37: «Того часу Ісус сказав своїм учням: «Глядіть же, пильнуйте, бо не знаєте, коли той час настане. Як той чоловік, який, виїжджаючи далеко, залишив свій дім, дав своїм слугам владу, кожному його діло, а сторожеві наказав пильнувати.

Тому пильнуйте, бо не знаєте, коли господар дому прийде: чи увечері, чи в половині ночі, чи як заспіває півень, чи вранці, щоб коли несподівано прийде, не знайшов вас сплячими. А що Я вам кажу, кажу всім: Пильнуйте!»

Сьогодні Євангеліє від Марка пропонує нам фрагмент, у якому Ісус звертає погляди учнів (і наші теж) на майбутнє. Господь порівнює учнів зі слугами, які мають пильнувати, очікуючи на повернення господаря. Вдаючись до такої притчової мови, Ісус повертається до попередньої промови, де йшлося про прихід Сина Чоловічого, про Його есхатологічне повернення наприкінці часів. Космічні потрясіння, які його супроводжують, нагадують апокаліптичні сцени, викликають почуття страху і змушують думати про катастрофу як щось жахливе і згубне, до чого ми звикли. Втім, слово «катастрофе» в грецькій мові не має такого негативного значення: воно означає різку переміну, несподіванний поворот подій, докорінну зміну ситуації.

Присутність Господа змінює наше життя, надає йому імпульсу, наповнює наше існування. Його прихід – це чудова подія, однак вона вимагає нашого очікування і певної підготовки. Двічі Ісус звертає нашу увагу на те, що ніхто не знає, коли прийде Син Чоловічий. Тож наше очікування має бути пильним, а разом із тим (звільнене/вільне від наших зазіхань) нагадувати нам про наш стан створінь. Не ми керуємо часом, як оманливо може здаватися. Час належить лише Богу, ми ж його отримуємо в дар. Ми не володіємо часом, час завжди є й буде непідвладним нашим спробам його контролювати, проте маємо використовувати його добре. Маємо завжди бути напоготові, бо господар, коли повернеться, то попросить звіт про наше існування, про те, як ми використовували його дар. Із цим застереженням Ісуса пов’язаний і заклик чувати. «Пильнуйте!» – звучить неодноразово у цих рядках, неначе рефрен. Неначе вартові, ми повинні бути насторожі, не спати «чи увечері, чи в половині ночі, чи як заспіває півень, чи вранці», не можемо допустити, щоб наш розум затуманився або щоб його приголомшувала поверхнева та спотворена логіка цього світу. Тому що наше життя важливе, і його не можна марнувати. Мусимо міцно стояти ногами на землі і пам’ятати про прихід Господа, сповнений світла й радості.

Питання

– Чи усвідомлюю я, що час – це дар, який я одержав від Господа? Чи ціную я його? Як краще можна розпорядитися цим даром?

– Ісус, вдаючись до притчової мови, говорить про повернення у майбутньому Сина Чоловічого, в той час, про який ніхто не знає. Однак Господь постійно приходить у наше життя. Чи усвідомлюю я, що Він присутній у моєму житті? Чи шукаю я зустрічі з Ним?

Ірина Кладій для КМЦ