Блаженний Джеймс Міллер – вчитель, що віддав життя за учнів

Про це пише Vatican News.

Існують різні причини, заради яких хтось готовий віддати своє життя. Мученики готові до найбільшої жертви, віддаючи життя за те, що мають найціннішого в житті: свою віру в Господа. Але брат Джеймс Міллер зі Згромадження Братів християнських шкіл, убитий 1982 року ескадронами смерті в Ґватемалі, мав ще одну причину: своїх учнів, тих найубогіших, яких вдень навчав, а до пізнього вечора займався репетиторством з тими, кому навчання давалося важче. В суботу, 7 грудня 2019 року, панамський кардинал Хосе Луїс Лакунса, Архиєпископ Давида, очолив у гватемальському місті Уеуетенанґо урочистості, під час яких, представляючи Святішого Отця, проголосив його блаженним Католицької Церкви.

Дитячі роки

Новий блаженний народився 21 вересня 1944 року в сім’ї фермерів поблизу Стівенс-Пойнт в штаті Вісконсін на півночі США. Виростаючи поблизу Великих Озер на батьківській фермі, малий Джеймс разом зі своїми братами мав щасливе дитинство, під час якого навчився любити життя на свіжому повітрі та виконувати різні господарські праці, які пізніше знадобляться у богопосвяченому житті.

В 1955 році хлопець познайомився Братами Християнських Шкіл, розпочавши навчання у школі цього згромадження, заснованого святим Жаном-Батистом де Ла Салль. У навчальному закладі, який у Стівенс-Пойнті був названий на честь Папи Пія ХІІ, який кілька років перед тим проголосив святого Жана-Батиста Небесним покровителем вчителів і вихователів, юнак розпізнав своє покликання.

Перші кроки в згромадженні

В 1962 році Джеймс розпочав новіціат в Згромадженні Братів християнських шкіл, отримавши рясу та чернече ім’я Лео Вільям. Разом з чернечими обітами убогості, чистоти й послуху, склав дві обітниці, притаманні ласалліянцям: безкорисливо навчати убогих і бути вірним у виконанні обов’язків, доручених згромадженням.

В 1969 році, заступаючи хворого співбрата, розпочав вчителювати. Учні відразу його полюбили, бо цей вчитель, що був високим, статечним і завжди усміхненим чоловіком, здобув їх не лише словом, але й прикладом. По завершенні уроків, він не цурався жодної роботи, зокрема, підмітаючи в класах чи прибираючи у вбиральні.

На місії в Нікараґуа

Після вічних обітів, 1969 року брата Джеймса посилають до місіонерської школи Згромадження в Блуфілдс в Нікараґуа, а через п’ять років – до Пуерто-Кабесас в цій же країні, де він став директором. За час його служіння, кількість учнів зросла від 300 до 800. Він також отримав завдання організувати та наглядати над будівництвом десяти нових шкіл у сільській місцевості.

Це був період великого поступу в сфері шкільної освіти для бідних. Брат Джеймс став автором успішного експерименту, який він називав «спільна місія», суть якого полягала в повній інтеграції колег-мирян поряд з братами-ласалліянцями в освітній процес на всіх рівнях.

Однак, ситуація в країні ускладнилася. Після революції під проводом Сандиністського фронту національного визволення, прокомуністичної партії, що черпала натхнення з ідей Авґусто Сандіно, який в 30-х роках очолив спротив проти присутності американськи військ, нова влада почала з підозрою ставитися до католицьких місіонерів. Настоятелі відкликали брата Джеймса до США.

До Ґватемали

Наполягаючи на тому, щоб повернутися на місійні терени, на початку 1981 року брат Джеймс отримав скерування до індіанського коледжу в Уеуетенанґо в Ґватемалі, де ситуація здавалася дещо кращою. Однак, і там було неспокійно, існувало мовчазне переслідування католицьких богопосвячених осіб, єдиною провиною яких був захист бідняків. Зокрема, в згаданій колегії навчалися учні із сімей майя, землі яких в порозумінні з урядом захоплювали латифундисти.

В цій ситуації діяльність братів-ласалліянців починає суперечити інтересам деяких груп. Прозвучали перші погрози… Спочатку – загальні, а згодом – дедалі конкретніші. Ніхто не знає, де й коли завдадуть удару «ескадрони смерті», підтримувані армією. Але, незважаючи на конкретну загрозу, чернець прийняв рішення не піддаватися: цього разу він не залишить доручного обов’язку.

Останній урок

Прийшов вечір 13 лютого 1982 року. Як звичайно, після завершення уроків брат Джеймс залишається в коледжі, щоб навести лад чи щось полагодити. Цього дня він вирішив відремонтувати світильник на фасаді. Коли ж він виліз на драбину й розпочав роботу, пролунали постріли. Минуло трохи більше року, відколи чернець прибув до Ґватемали. Він помер відразу, а особи трьох нападників у масках ніколи не були ідентифіковані…

У січні 1982 року в одному зі своїх останніх листів блаженний Джеймс Міллер писав: «Христа переслідують з причини нашого рішення на користь убогих. Усвідомлюючи небезпеки й труднощі, ми й далі працюємо з вірою та надією, з упованням на Боже провидіння… Прошу в Бога благодаті й сили, щоб вірно Йому служити між убогими й утисненими Ґватемали. Віддаю своє життя Його провидінню, ввіряюся Йому».