50 навернень: Кардинал Ньюмен – від англіканського богослова до католицького святого

Про це повідомляє Vatican News.

Джон Генрі Ньюмен народився 21 лютого 1801 року в англіканській родині лондонського банкіра, дружина якого походила з французьких кальвіністів. Він був найстаршим з шістьох дітей. Його батько збанкрутував і ніколи більше не міг позбутись боргів. З його смертю 1924 року Джон Генрі, як найстарший з дітей, став відповідальним за всю родину.

Вже з дитинства відзначався неабиякими інтелектуальними здібностями, які проявилися під час навчання в школі. В 1817 році він розпочав навчання в Оксфордському Коледжі Пресвятої Тройці, здобувши академічний титул бакалавра. Потім навчався в Оксфордському університеті, де згодом став викладачем. До 15-го року життя Ньюмен не був віруючою людиною, але потім пережив містичне навернення, що полягало в усвідомленні істиниù «що є дві і тільки дві істоти, які є абсолютними й ясно самозрозумілими: я і мій Творець».

У червні 1824 року Джон Ньюмен став англіканським дияконом, а через рік був висвячений на священика. Згодом став парохом в університетській церкві Святої Марії, де душпастирював до 1842 року. Блискучі проповіді зробили його відомим у цілій Англії.

«Оксфордський рух»

Під час навчання в Оксфорді Ньюмен захопився творами Отців Церкви перших сторіч християнства, написавши ґрунтовний і до сьогодні актуальний твір «Аріани четвертого століття» та прийшовши до висновку, що вчення Отців Церкви повинно бути нормативним для всіх Церков. Тоді Ньюмен вважав, що англіканська Церква перебуває в апостольській спадкоємності. 1832 року він зробив подорож Середземномор’ям, де ознайомився з католицькою Церквою. Але в той час негативні враження переважили позитивні.

Наступного року Ньюмен заснував «Оксфордський рух», що виступав за відновлення традиційних аспектів християнської віри, які були втрачені в англіканстві. Рух був спрямований проти надмірного контролю держави над Церквою Англії та наголошував її апостольське походження. Ньюмен тоді вважав, що англіканство є «середнім шляхом» між католицтвом та протестантизмом. Але незабаром, поглиблюючи вивчення історії Церкви перших століть християнства, зокрема, Халкедонського собору, він засумнівався в істинності рідної конфесії. Ньюмен відзначав видатну роль римського престолу (зокрема, Папи Лева Великого) в збереженні істинного вчення, а вивчення творів св. Августина змусило його засумніватися в тому, що «середній шлях» завжди є правильним.

Пошук істини

Разом з однодумцями був співавтором серії публікацій «Tracts for the Times» і в останньому «90-му трактаті» намагався показати відповідність між «39 артикулами Англіканської Віри» та вченням католицького Тридентського Собору. Це викликало засуд з боку англіканських єпископів.

Шукаючи істини, після багатьох досліджень, роздумів та молитов Ньюмен прийшов до висновку, що англіканська Церква не була тією, яку заснував Ісус Христос, а нею є католицька Церква, якій Христос через апостолів довірив депозит віри.

Любов до Пресвятої Євхаристії

Ньюмен прагнув належати до цієї Церкви і був готовий до будь-якої жертви, пов’язаною з відходом від англіканської Церкви, в якій його високо цінили. Багато друзів відійшли від нього, від нього відвернулась навіть родина. Він втратив блискучу академічну кар'єру, яка гарантувала йому заробіток, яким він утримував матір та родину. Але любов до Пресвятої Євхаристії перевищувала всі труднощі і він був готовий зректись усього, щоб здобути великий скарб католицької Церкви – Пресвяту Євхаристію.

1843 року Ньюмен офіційно відкликав усі свої закиди проти католицької Церкви, а після цього в творі «Есей про розвиток християнського вчення» розробив сім критеріїв, за якими в історії можна відрізнити істинну Церкву: вірність первісній ідеї, тяглість принципів, сила асимілювати ідеї ззовні, випередження пізнішого вчення, логічна послідовність, яку можна пізнати дослідженням розвитків, збереження первісного вчення й безперервна тривалість церковного життя.

Вирішальний крок у наверненні

1845 року Ньюмен зробив вирішальний крок – попросив прийняти його в католицьку Церкву, за його словами «справжню отару Спасителя». Його рішення було сприйняте як справжня сенсація. Але для нього цей крок не був розривом з минулим, а радше результатом послідовного розвитку. Він був і залишився екуменістом, тому його шанують як католики, так і англіканці. Слідом за Ньюменом до католицької Церкви перейшло також багато його однодумців і друзів.

Віддане служіння католицькій Церкві

10 жовтня 1845 року він з великою побожністю приступив до Першого Причастя. Після теологічних студій у Римі Ньюмен прийняв ієрейські свячення і 1847 року в празник Пресвятої Євхаристії відслужив першу Святу Месу. Згодом він вступив у «Ораторій Св. Філіппо Нері» – спільноту дієцезальних священиків. Папа Пій ІХ доручив йому засновувати ораторії в усій Англії. Майже 50 наступних років свого життя Ньюмен повністю присвятив служінню католицькій Церкві. Він знову зайнявся душпастирюванням, писав проповіді, виступав із дуже популярними публічними лекціями, далі вів активну наукову діяльність. Все своє величезне знання та мудрість він використав, аби спрямувати тисячі людських душ до Бога. Після відновлення католицької ієрархії в Англії він захищав Церкву від англіканських нападок. Папа Пій ІХ доручив Ньюменові заснувати католицький університет у Дубліні (Ірландія) і він став його першим ректором.

Кардинальська гідність

У 60-ті роки ХІХ століття у його житті настав найважчий період. Деякі представники католицької Церкви ставились до нього з упередженням та недовір'ям. Йому перешкоджали навіть у заснуванні ораторію для католицьких студентів в Оксфорді, боячись впливу «небезпечного світу». Але в останні роки свого життя він був не тільки повністю «реабілітований», що більше, 1879 року Папа Лев ХІІІ підніс його до кардинальської гідності, визнаючи його заслуги не лише перед англійською, але й перед Вселенською Церквою. Гаслом новий кардинал вибрав вислів «Cor ad cor loquitur» – «Серце промовляє до серця».

Останні роки життя кардинала Ньюмена були позначені погіршенням стану здоров’я. 11 серпня 1890 року він відійшов до Господа в своїй кімнаті в домі Отців Ораторіян святого Філіппо Нері в Бірмінґемі, залишивши по собі величезну богословську спадщину. На своєму гробі він велів написати: «З тіней і припущень до істини».

Беатифікація кардинала Ньюмена

Процес беатифікації Генрі Ньюмена розпочався у 1958 році. 19 вересня 2010 року під час свого Апостольського візиту до Великобританії Папа Бенедикт XVI проголосив його блаженним. Слід згадати, що це перша беатифікація, довершена Бенедиктом XVI, адже після обрання на Наступника святого Петра, він започаткував традицію, щоб беатифікації проводила місцева Церква, натомість досі сам особисто Папа очолював лише канонізації. Зважаючи на особливий духовний зв'язок з англійським кардиналом, цього разу Святіший Отець зробив виняток.

Папа Бенедикт XVI про блаженного Ньюмена

У проповіді Папа Бенедикт XVI наголосив, що гасло кардинала Джона Генрі Ньюмена, «серце промовляє до серця», дозволяє нам заглибитись у його розуміння християнського життя як покликання до святості, палкого бажання людського серця увійти у тісну злуку із Божим Серцем. Кардинал Ньюмен пригадував, що вірність молитві поступово перемінює нас у Божий образ і що вірний християнин повинен повністю посвятитися на служіння Господеві. За словами Папи, «кардинал Джон Генрі Ньюман допомагає нам усвідомити, що наш Божественний Учитель призначив кожному із нас відповідне завдання, добре окреслене служіння. Господь не сотворив жодної людини просто так, для нічого. Кожен із нас повинен добре виконати те завдання, яке доручив йому Господь Бог, бути одним із кілець у ланцюгу, що єднає людей».

Як пригадав Понтифік, особливим служінням, до якого був покликаний кардинал Ньюмен, є його письменницька діяльність, його письмові відповіді на актуальні проблеми свого часу. Його наукові досягнення, зокрема у сфері богослов’я та філософії, і сьогодні надихають численних мислителів. Він зробив також окремий наголос на священичому житті кардинала Ньюмена, на його душпастирській ревності, вказуючи на людяність та запал, якими він відзначався в своєму душпастирському служінні, яке звершував для вірних Бірмінгему, зокрема, для хворих, ув’язнених та знедолених.

Папа вказав також і на те, що «благородна традиція навчання, глибокої людської мудрості та палкої любові до Ісуса, якою відзначався кардинал Ньюмен, дала щедрі плоди, що є знаком постійної присутності Святого Духа у глибині серця Божого люду, зроджуючи щедрі плоди святості».