Розарій – це особлива молитва для Ордену Домініканців. Матір Божа дарувала її нашому Отцю, засновнику Ордену, святому Домініку. Розарій супроводжує нас у повсякденному житті – це Євангеліє в скороченому вигляді...
У моєму житті Розарій був присутній із дитинства через молитву моєї матері, вона часто до неї зверталась.. Разом ми молилися Розарій дорогою до костелу, під час подорожей. Мама захищала своїх дітей цією молитвою, як плащем, – випрошувала благодаті, допомагала перейти через великі труднощі, оберігаючи від зла, завдяки чому воно не мало шансів перемогти. Пам’ятаю свою поїздку в автобусі (я тоді навчався в середній школі). Я мав витягнути розарій із кишені, і мені стало соромно перед цим. Та раптом у вікні я побачив групу людей, що молилися Розарії перед придорожньою каплицею, – і моє збентеження минуло...
Велике враження справило на мене те, як мама завдяки цій молитві підготувала тата до «останньої прямої» на землі. Вигляд тата, простої людини похилого віку, яка молиться на розарії, коли хвороба серця відібрала у нього можливість виконувати щоденну працю, зворушує мене й донині і вражає тим спокоєм, із яким тато приймав важкий час відходу з цієї землі.
У нас у сім’ї є кілька ікон. Одна з них представляє важливість Розарію в нашій родині (на фото). Художник витратив рік, шукаючи спосіб передати послання від батьків до нас, їхніх дітей. Він написав образ Марії Оранти в товаристві архангелів Михаїла та Гавриїла, Яка вручає Розарій моїм батькам та їхнім десятьом дітям (у мене шість сестер і троє братів). Усі тримають Розарій із зовнішнього боку, а на місці хреста – обличчя Преображеного Ісуса. Я завжди зворушуюсь, коли дивлюся на цю ікону. На мою думку, вона прекрасно відображає суть Домашньої Церкви. Ця ікона, розміщена біля ліжка матері, супроводжувала її, коли вона відходила до Господа серед родини, яка збиралася навколо неї і молилася Розарій. У серці матері, котра страждала, та родини, що тривожилась за неї, був мир. Мир серця страждаючої матері та родини, що зібралась навколо.
Неможливо сказати все, але цей мир – надзвичайний, величезний подарунок під час найскладніших і важких подій, починаючи від миру у серці конкретної людини і закінчуючи миром у суспільстві. Він заспокоює перед обличчям викликів, які здаються понад наші сили і лагодить бажання помсти, пригадати хоча б події на Майдані...
Це завжди актуальна молитва. Я радий, що ми підтримуємо традицію, започатковану святим Яцеком, домініканцем, який прийняв Розарій від свого настоятеля, святого Домініка, та приніс його до Києва у 1230 р. Домініканці, його духовні сини, майже 800 років продовжують цю форму католицької традиції в Україні.
Отець Яцек Дудка ОР
У моєму житті Розарій був присутній із дитинства через молитву моєї матері, вона часто до неї зверталась.. Разом ми молилися Розарій дорогою до костелу, під час подорожей. Мама захищала своїх дітей цією молитвою, як плащем, – випрошувала благодаті, допомагала перейти через великі труднощі, оберігаючи від зла, завдяки чому воно не мало шансів перемогти. Пам’ятаю свою поїздку в автобусі (я тоді навчався в середній школі). Я мав витягнути розарій із кишені, і мені стало соромно перед цим. Та раптом у вікні я побачив групу людей, що молилися Розарії перед придорожньою каплицею, – і моє збентеження минуло...
Велике враження справило на мене те, як мама завдяки цій молитві підготувала тата до «останньої прямої» на землі. Вигляд тата, простої людини похилого віку, яка молиться на розарії, коли хвороба серця відібрала у нього можливість виконувати щоденну працю, зворушує мене й донині і вражає тим спокоєм, із яким тато приймав важкий час відходу з цієї землі.
У нас у сім’ї є кілька ікон. Одна з них представляє важливість Розарію в нашій родині (на фото). Художник витратив рік, шукаючи спосіб передати послання від батьків до нас, їхніх дітей. Він написав образ Марії Оранти в товаристві архангелів Михаїла та Гавриїла, Яка вручає Розарій моїм батькам та їхнім десятьом дітям (у мене шість сестер і троє братів). Усі тримають Розарій із зовнішнього боку, а на місці хреста – обличчя Преображеного Ісуса. Я завжди зворушуюсь, коли дивлюся на цю ікону. На мою думку, вона прекрасно відображає суть Домашньої Церкви. Ця ікона, розміщена біля ліжка матері, супроводжувала її, коли вона відходила до Господа серед родини, яка збиралася навколо неї і молилася Розарій. У серці матері, котра страждала, та родини, що тривожилась за неї, був мир. Мир серця страждаючої матері та родини, що зібралась навколо.
Неможливо сказати все, але цей мир – надзвичайний, величезний подарунок під час найскладніших і важких подій, починаючи від миру у серці конкретної людини і закінчуючи миром у суспільстві. Він заспокоює перед обличчям викликів, які здаються понад наші сили і лагодить бажання помсти, пригадати хоча б події на Майдані...
Це завжди актуальна молитва. Я радий, що ми підтримуємо традицію, започатковану святим Яцеком, домініканцем, який прийняв Розарій від свого настоятеля, святого Домініка, та приніс його до Києва у 1230 р. Домініканці, його духовні сини, майже 800 років продовжують цю форму католицької традиції в Україні.
Отець Яцек Дудка ОР