Віра впізнає дітей Божих у безіменних натовпах. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 6 листопада 2019 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Ми далі мандруємо книгою Діянь апостолів. Після випробувань, пережитих у Філіппах, Солуні й Верії, Павло прибув до Афін, прямісінько в серце Греції (див. Діян 17, 15). Це місто, яке жило пам’яттю давньої слави та, попри політичний занепад, зберігало провідну культурну роль. Тут апостол аж кипів духом, «дивлячись на місто, повне ідолів» (Діян 17, 16). Однак ця реакція на язичництво, замість змусити його тікати геть, підштовхнула збудувати міст діалогу з цією культурою.

Павло вирішив ознайомитися з містом, тож почав бувати в найвизначніших місцях і зустрічатися з людьми. Він пішов до синагоги, символу життя вірою; на площу, символ міського життя; і в Ареопаг, символ життя політичного та культурного. Зустрів юдеїв, філософів –епікурейців і стоїків – і багатьох інших. Знайомився з людьми, не роблячи винятків, ходив і розмовляв з усіма. Так Павло досліджував культуру та спостерігав за афінським середовищем контемплятивним поглядом, який дозволяє помітити, «що Бог живе у будинках, на вулицях та на площах міста» («Evangelii gaudium», 71). Павло дивився на Афіни та світ язичників без ворожості, очима віри. І це змушує нас спитати себе, як ми споглядаємо свої міста. З байдужістю? З презирством? Чи з вірою, яка впізнає дітей Божих у безіменних натовпах?

Павло зробив вибір на користь поруху прокласти міст між Євангелієм та язичницьким світом. У самому серці однієї з найвідоміших інституцій стародавнього світу, в Ареопагу, він показав надзвичайний спосіб інкультурації віри: проголошував Ісуса Христа шанувальникам ідолів, і робив це, не нападаючи на них, а стаючи «понтифіком, будівельником мостів». (Проповідь у Домі святої Марти, 8 травня 2013).

Павло почав з одного з міських вівтарів, присвяченого «невідомому Богові» (Діян 17, 23). Це був жертовник із написом «Невідомому Богові»; жодного зображення, нічого, просто цей напис. Відштовхуючись від цього вшанування невідомого бога, Павло приязно проголошує, що Бог «живе серед громадян» і «не ховається від тих, хто шукає його щирим серцем, хай навіть навпомацки» («Evangelii gaudium», 71). Власне, саме цю присутність і прагне показати апостол: «Те, отже, чому ви, не відаючи його, поклоняєтеся, те я вам звіщаю» (Діян 17, 23).

Аби вказати на ідентичність Бога, якого вшановують афіняни, Павло розпочинає з творіння, тобто з біблійної віри в Бога об’явлення, і доходить аж до питань відкуплення й справедливого суду, тобто до власне християнського послання. Він показує диспропорцію між величчю Творця та храмами, які зводять люди, і пояснює, що Творець завжди шукає, аби кожен міг Його знайти. Павло, як прекрасно сказав Папа Бенедикт XVI, «проголошує Того, кого люди ігнорують, але знають: Невідомого Відомого» (Зустріч із культурними діячами в Колегії бернардинів, 12 вересня 2008). Згодом він пропонує всім вийти поза межі «часів незнання» й навернутися, пам’ятаючи про неминучий справедливий суд. Так апостол доходить до керигми й натякає на Христа, не називаючи Його, описуючи Його як «чоловіка, якого Він [Бог] призначив і всім дав поруку, воскресивши Його з мертвих» (Діян 17, 31).

І тут, власне, виникла проблема. Слова, які досі змушувало співрозмовників затамувати подих – бо це було цікаве відкриття – натрапили на підводні камені: смерть і воскресіння Христа виявилися «глупотою» (1 Кор 1, 23) й викликали регіт і кпини. Тому Павло відходить; здається, його спроба була марною – але декому ці слова таки запали в душу. Серед тих, хто відкрився до віри, були чоловік Діонісій Ареопагіт, член Ареопагу, і жінка Дамаріса. Євангеліє приживається також в Афінах і набуває двох голосів: чоловічого й жіночого!

Просімо ж сьогодні й ми Святого Духа навчити нас будувати мости з культурою, з тими, хто не вірить, або з тими, хто має віру, відмінну від нашої. Завжди будувати мости, завжди простягати руку, без агресії. Просімо Його про здатність делікатно втілити послання віри, спрямовуючи на тих, хто ігнорує Христа, контемплятивний погляд, наповнений любов’ю, яка зігріває навіть найзакам’яніліші серця.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
6 листопада 2019

Переклад КМЦ за vatican.va