8 листопада Церква згадує святу Єлизавету від Пресвятої Трійці, черницю

Була надзвичайно енергійною дитиною, з вибуховим, примхливим характером, таким нестерпним, що її часто називали «маленьким дияволятком». Через кілька років після народження Єлизавети сім’я переїхала в Діжон й оселилася неподалік від кармелітського монастиря.

У 7 років дівчинка втратила батька, який був до неї надзвичайно лагідний, а далі її виховувала суворіша мати. З 1888 року навчалася грати на фортепіано, була дуже талановитою музиканткою, приносила з концертів перемоги й відзнаки. 1891 року приступила до Першого Причастя й того самого дня постановила працювати над своїм характером. Через три роки відчула покликання до Кармелю та склала приватну обітницю чистоти. Відтоді переживала містичний досвід Божої благодаті. Весела й товариська, Єлизавета була очікуваною гостею на світських прийомах, проте дедалі глибше занурювалась у молитву й на вечірках сумувала за своїм Нареченим.

Дізнавшись про наміри доньки, мати обмежила її релігійні практики: заборонила ходити в кармелітський монастир і на Месу, рідше дозволяла приступати до Причастя, а духовні вправи вважала надмірною побожністю. Та містичний досвід Єлизавети все одно зростав, а допомагали їй тексти святої Терези з Лізьє. За згодою матері дівчина змогла вступити в діжонський монастир лише 1901 року. У новіціаті пережила кризу покликання й ніч віри, але не полишила спільноти, усе робила для Божої слави, відкрила таємниче перебування Пресвятої Трійці у своїй душі, у цьому знайшла своє небо на землі й дала новий поштовх богословським роздумам про Трійцю. Залишила після себе багато листів, молитви й вірші.

Померла від аддісонової хвороби. Канонізована 2016 року.

Зображають святу в кармелітському вбранні, у присутності Пресвятої Трійці. Використовують фотографії.