З Марією за руку: бачити світ очима Марії

Слава Ісусу Христу!

Мене звати отець Руслан Михалків, і на даний момент я працюю ректором і викладачем у Вищій Духовній семінарії Пресвятого Серця Ісуса, що у Ворзелі.

Коли мені запропонували розповісти про мій досвід молитви Розарію (або, як її називає східна традиція, «вервиці»), то я, не замислюючись, погодився, причому не лише з огляду на те, що таке свідчення не вимагало би від мене ґрунтовного академічного зусилля для його написання, а через те, що ця молитва дуже важлива для мене.

Для мене Розарій відображає життя Церкви. Оскільки наша Церква є Католицькою (тобто вселенською), то і ця молитва сприймається мною як «вселенська», або ще «всеохоплююча». В ній мене торкаються радість, слава, журба та світло, які були присутні в житті Ісуса Христа. Попри дух урочистості, який криється в кожній зустрічі з Богом, роздуми над таємницями Розарію часто стають монотонними, звичними, як наше щоденне життя, як спокійне дихання, яке ми ніколи не помічаємо. Особисто мені кожна таємниця святого Розарію допомагає конкретніше побачити обличчя Ісуса Христа – його смирення, тихість, мудрість, рішучість, відданість, любов тощо. А побачивши Господа, я роблю ще один крок до пізнання таємниці того, ким є я, сотворений на образ і подобу Бога.

Церква дихає звичайною щоденністю, в якій ми переживаємо все – радість народження, тихість серця, до якого промовляє Бог, захоплення від віри та мужність надії, біль втрати та зустрічі з несправедливістю тощо. Розарій же допомагає мені легше й уважніше приймати цю буденність, у якій ховається Бог.

І ще одне: Розарій для мене є молитвою єдності, адже саме її ми рецитуємо в храмах, на зустрічах чи в паломництві. Ця молитва може бути пам’яттю про померлих, адже Церквою передбачено можливість отримати відпусти за кожну молитву частини Розарію.

Заохочую кожного до цієї молитви, в якій, як на мене, нашим очам усе більше відкривається світ таким, як його бачили очі Марії.