Потрібно бути вірними покликанню, яким наділяє нас Дух: нести Євангеліє. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 30 жовтня 2019 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Читаючи Діяння апостолів, ми бачимо, що головний герой місії Церкви – це Святий Дух: саме він спрямовує євангелізаторів, указуючи їм шлях, яким доведеться пройти.

Це добре помітно в нічному видінні, яке апостол Павло бачить, коли приходить до Троади. Один македонець просить його: «Перейди в Македонію і допоможи нам» (Діян 16, 9). Народ Північної Македонії дуже сміливий, такий сміливий, що кличе Павла, бо ж це Павло звіщав Ісуса Христа. Я добре пам’ятаю тих прекрасних людей, які тепло зустрічали мене: нехай вони зберігають віру, яку їм проповідував Павло! Апостол без вагань вирушив до Македонії, упевнений, що це сам Бог посилає його, і прибув до Філіпп, «римської колонії» (Діян 16, 12), щоби проповідувати Євангеліє. Він перебував там три дні, і за цей час трапилися три події, три важливі події. Перша – це євангелізація і хрещення Лідії та її сім’ї; друга – це ув’язнення, у яке він потрапив разом із Силою, коли вигнав духа з жінки-рабині, на якій заробляли її господарі; третя – це навернення та хрещення його тюремника з сім’єю. Погляньмо на ці три епізоди з Павлового життя.

Міць Євангелія була спрямована передовсім до мешканок Філіппів, зокрема до Лідії, продавчині кармазину з міста Тіятир, яка шанувала Бога і чиє серце Господь так відкрив, «що вона вважала на слова Павлові» (Діян 16, 14). Лідія справді прийняла Христа, приступила до хрещення разом із сім’єю та привітала у своєму домі Христових вірних – Павла і Силу. Тут ми маємо свідчення того, як християнство дісталося Європи: це початок інкультурації, яка триває досі. Християнство увійшло через Македонію.

Після тепла Лідіїного дому Павлові й Силі доводиться познайомитись і з суворістю в’язниці: утіху від навернення Лідії та її сім’ї змінює відчай ув’язнення, де вони опиняються за те, що іменем Ісуса звільнили служницю, яка «мала духа віщуна» і «справляла панам своїм великий заробіток» віщуванням (Діян 16, 16). Господарі заробляли на ній. Ця бідна служниця робила те, що роблять ворожки: вона передбачала майбутнє, читала по руці – як сказано в пісні, «глянь-но на руку, циганко» – і люди платили за це. Навіть сьогодні, дорогі брати і сестри, є люди, які за таке платять. Пам’ятаю, у моїй дієцезії в дуже великому парку стояло понад шістдесят столиків, за якими сиділи віщуни й ворожки: вони читали по руці, а люди вірили в такі речі! І платили. Так само було й за часів святого Павла. Господарі ворожки помстилися, накинулися на Павла й повели апостолів до суддів, звинувачуючи їх в організації масових заворушень.

Але що ж сталося далі? Павло перебував у в’язниці, але сталося щось дивовижне. Ситуація безнадійна, проте Павло й Сила, замість жалітися, співали хвалу Богу – і ця хвала пробудила сили, які звільнили їх: під час молитви почався землетрус, підвалини в’язниці затряслися, відчинилися всі двері й упали кайдани кожного (див. Діян 16, 25-26). Як і молитва П’ятдесятниці, ця в’язнична молитва мала неабиякі наслідки.

Наглядач, вважаючи, що в’язні втекли, вирішив накласти на себе руки, бо ж сторожа відповідала головою, якщо бранці тікали; але Павло кричить йому: «Всі бо ми тут!» (Діян 16, 27-28). Потім наглядач запитав: «Що мені слід робити, щоб спастися?» (в. 30). Відповідь така: «Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім» (в. 31). У цю мить відбувається переміна: посеред ночі наглядач із сім’єю слухав слово Господа, привітав апостолів, обмив їхні рани – бо ж їх побили – і разом із усіма своїми приступив до хрещення; а згодом «веселився з усім домом, який увірував в Бога» (в. 34). Він накрив стіл і запропонував Павлові й Силі залишитися з ними: яка втішна мить! У серці ночі цього безіменного наглядача спалахнуло світло Христове – і перемогло темряву: кайдани серця впали, і нечувана радість опанувала його самого та його сім’ю. Так Святий Дух виконує місію: від початку, від П’ятдесятниці й далі Він – головний герой місії. І це рухає нас уперед. Потрібно бути вірними покликанню, яким наділяє нас Дух: нести Євангеліє.

Просімо сьогодні й ми Святого Духа про серце, чутливе до Бога й гостинне до братів, як-от у Лідії, і повне сміливої віри, як у Павла і Сили. І про те, щоб Він відкрив наші серця, як це сталося з наглядачем, що дозволив Святому Духу торкнути себе.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
30 жовтня 2019

Переклад КМЦ за vatican.va