Швейцарський гвардієць пішки повертається з Риму додому

До Риму він прибув пішки паломницьким шляхом «Via Francigena». «Повернувся назад тією самою дорогою. Такий шлях перетворює як із загальнолюдської, так і з духовної точки зору», – ділиться він у своїй розповіді.

Щоби дістатися літаком з Риму до зеленого гірського регіону Ґрюєр, що біля Фрайбургу в Швейцарії, потрібно декілька годин. Вінсент пройшов цей шлях пішки за 37 днів.

Шлях, що перетворює

Для молодого швейцарця повернення додому Шляхом франків (Via Francigena), що з часів середньовіччя поєднує Кентербері з Римом, стало природнім завершенням служби в Папській Швейцарській Гвардії, що розпочалося три роки перед тим самим шляхом.

“ Для мене було дуже важливо повертатися додому пішки, – пояснює він. – Залишати Рим, Швейцарську Гвардію і Святішого Отця було важко, а довга дорога дає час на те, аби переосмислити прожитий досвід. ”

Того літнього дня Вінсент залишає Вічне Місто, його душу переповнюють суперечливі почуття: з одного боку – ностальгія за містом, яке він полюбив, з іншого – радість від повернення додому. Було ще інше почуття: переживання за наступні дні, довгі дні шляху наодинці. Але він покладається на Боже провидіння і прямує далі.

Усвідомити цінність вбогості

Основні етапи Шляху франків описані в спогадах Архієпископа Кентерберійського Сігеріка Серйозного, який у 990 році вирушив до Риму, аби отримати палій з рук Папи Йоана XV.

Вінсент вирішив не бронювати заздалегідь місця для нічлігу, аби належним чином усвідомити цінність вбогості й вдячності.

“ Ніколи не знаєш, куди дійдеш ввечері й тому вчишся радіти тим, що тобі дарують ці місця, бо, можливо, наступного дня цього не буде. ”

Одним із таких дарів була одна сім’я, що прийняла його на нічліг як під час подорожі до Риму, так і з Риму.

На дорозі радості й терпіння

В Італії Шлях франків простягається на понад 1000 км і перетинає сім регіонів: Валле-д’Аоста, П’ємонт, Ломбардію, Емілію-Романью, Ліґурію, Тоскану й Лаціо. Найкращий етап для паломників – це мальовнича Тоскана, найгірший – Паданська рівнина з монотонними краєвидами рисових полів й надокучливими комарами. Опісля перед очима паломника відкриваються гірські краєвиди аж до схилів Валле-д’Аоста, що ведуть до найвищої точки цього шляху: перевалу Великий Сен-Бернар (2469 м) у Швейцарії. Декілька днів опісля – нарешті рідний кантон Фрайбург.

Господь – вірний супровідник

Повернувшись на батьківщину, молодий паломник пережив дивний досвід: «Я почувався самотнім, – розповідає він. – В дорозі я постійно відчував присутність Бога, ніби подорожував з приятелем. Обставини змусили мене навчитись повністю довіряти Богові. Ми робимо все можливе для того, аби міцно триматися своїх розрахунків, але коли всі наші плани руйнуються, саме в ту мить ми насправді можемо зустріти Бога».

Більше довіряти Богові

«Маловіре, чого засумнівався? (Мт 14, 31) – цей вислів Христа описує один з моментів паломництва Вінсента: прямуючи з Риму до Фрайбурга, в певний момент він відчув таку велику втому, що вже був готовий відмовитися від свого задуму. «Дякуючи Богові, я завжди отримував благодать прямувати далі, – розповідає він. – В майбутньому я сподіваюсь навчитися більше довіряти Богові й звертати погляд у вірному напрямку. Тепер я переконаний, що наша єдина надія – це Бог».

Тримати двері відкритими

«Щасливий чоловік, що має свою силу в Тобі й Твої дороги має в своєму серці», – цей стих 83 псальма описує духовний шлях Вінсента. Його паломництво Франкським шляхом завершилося, але відкрило перед ним безмежний горизонт життя з Богом. Такий досвід переживають не для того, аби потім спокійно відлежуватись на дивані, а для того, щоб розпочати іншу боротьбу – духовну.

“ Коли я повернувся додому, – зазначає Вінсент, – в мене було таке враження, що двері мого серця, яке я відчинив Богові під час паломництва, знову хотіли закритись, знову з’явилися спокуса тримати все у щоденному житті під контролем. Тому потрібно боротися, аби тримати ці двері відчиненими. ”

Тримати відкритими двері серця, за словами Вінсента, означає прямувати вперед як справжні християни, повністю покладаючись на Бога. «Те, що нас блокує, – додає він, – це страх, страх цієї великої Любові, що може перевернути наше життя.

Щоб говорити іншим про Бога

На початку вересня колишній швейцарський гвардієць розпочав навчання на богословському факультеті Фрайбурзького університету. Він прагне «отримати міцну основу для того, аби говорити людям про Бога», бо, як він вважає, «люди часто відкидають Бога тому, що не знають Його». Паломництво, за його словами, допомагає на дорозі шукання Бога, але було би помилкою вважати, що Бога можна зустріти тільки в паломництві й там відкрити Йому своє серце. Це переконання, однак, не перешкоджає йому мріяти про піше паломництво до Святої Землі. «Не знаю, коли це відбудеться, – зазначає він, – але знаю, що це буде найбільша подорож у моєму житті».

Ділення досвідом

«Якщо з’являється навіть найменше бажання повернутися з Риму до Швейцарії пішки, то не потрібно багато роздумувати – вирушайте в дорогу, бо це не важко, – намагається переконати інших гвардійців Вінсент. – Потрібно просто вийти з воріт Ватикану й повернути ліворуч, а далі –крок за кроком... Якщо враховувати, що відстань від Риму до альпійського перевалу Великий Сен-Бернар становить 1000 км, а один крок має приблизно 70 см, то потрібно зробити 1,5 мільйона кроків. Найважливішим з цих всіх кроків є перший, наступні легші». Гвардієць додає, що єдина трудність полягає в тому, аби навчитись довірятися Божій волі, відпускати ситуацію з під власного контролю. «Якщо щось іде не так, як запланували, – ділиться він, – то означає, що саме в цей момент ви йдете в правильному напрямку. Саме так Бог провадить нас. Для того, аби розпочати життєдайний шлях, шлях покірності, потрібно відмовитися від своєї гордості».

“Паломнику, прямуй вперед, не зупиняй своє шукання, тримайся свого шляху й не дозволь, аби тебе що-небудь зупинило. Прийми свою частку сонця та пилу, із серцем бадьорим про тлінне забудь. Все є нічим, ніщо не правдиве, одна лише любов. (Літургійний гімн)”.

Джерело: Vatican News.