Цього дня, 13 жовтня, Церква вшановує капуцина блаженного отця Гонората Козьмінського. За роки свого душпастирського служіння отець Гонорат став засновником 25 чернечих згромаджень, частина яких вирізнялась тим, що не мали зовнішніх ознак (були негабітовими) та вели прихований спосіб життя, аби не виділятися серед пересічних людей. Силою і натхненням до такої духовної «плідності», звісно ж, був сам Господь.
У одній зі своїх проповідей блаженний Гонорат так казав: «У цій же таємниці [Євхаристії] відновлюється Його укрите життя, бо Він тут є більш прихований, ніж у Назареті. Там ховався під людською постаттю, а тут - під видом хліба; там протягом тридцяти років, а тут - стільки віків; там давав приклад послуху св. Йосифу, тут - священикам, на заклик яких є слухняний».
У Катехизмі прихованого життя о. Гонорат так доповнює попередню думку: «І сьогодні Господь Ісус постійно залишається прихованим у Пресвятих Дарах, а ця прихованість є найвищим актом любові Бога до людей, і найбільш ефективним засобом спілкування з ними, наближення їх до Бога. Так само та прихованість Його слуг з любові до Бога, Його слави і користі душ має бути мила Господу Богу і, звичайно ж, є найвищим актом любові до Бога і людей, і найефективнішим засобом впливу на них».
Пресвяті Дари, у стилі прихованого життя гоноратських згромаджень, є «Центром» їх апостольства. Тому також отець Гонорат прагнув, аби навіть у найскромніших домах спільнот, знайшлося місце для каплиці з Пресвятими Дарами, аби можна було щодня почути нагадування: «Слово твоє - істина. Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ. Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині» (Йо 17,17-19).
У анонімному апостольстві, коли станеш перед хрестом перешкод і протиріч, пригадаєш собі свого Учителя, що досвідчував невдячність, забуття і зневагу на вівтарі.
Там Ісусово-моя Меса
у Месі засіваюсь
у хрест Христа
у Месі дозріваю
до жнив (ZG, 104).
«NADZIEJA WBREW NADZIEI»
Джерело - Малі Сестри Непорочного Серця Марії
Зображення: Wstan