2 листопада – спомин усіх померлих вірних

Молитвам за померлих присвячений цілий листопад, особливо ж перші вісім його днів, коли християни щодня можуть отримати відпуст і допомогти душам у чистилищі.

Від найраніших часів Церква вшановувала пам’ять померлих і молилася за них (див. ККЦ 1032). Бог, Який створив людину, не призначив її для смерті. Смерть суперечить задумам Творця; вона ввійшла у світ як наслідок гріха (див. ККЦ 1008), але послух Ісуса Христа аж до смерті перемінив її з прокляття на благословення (див. ККЦ 1009). Кожен християнин через хрещення помер разом із Христом і, з’єднаний із Ним подобою Його смерті, буде й подобою Його воскресіння (див. Рим. 6, 5-6).

Вдивляючись у приклад Учителя, розіп’ятого на хресті, учні покликані наслідувати Його. Разом із Ним особа помирає для гріха і смерті, аби вже не жити для себе, а щоби Христос жив у ній (див. Гал 2, 20). Для кожного християнина смерть тіла стає надбанням, бо в ній сповнюється прагнення перебувати з Богом у вічності, для якої призначений кожен із нас. Утім, хоча на людину й чекають незбагненні речі, смерть усе одно викликає острах, джерело якого – невідомість і усвідомлення своїх переступів перед Богом і ближніми.

«Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! Кожен, хто живе і вірує в Мене, не вмре повіки» (Йн 11, 25-26), – говорить Ісус. Ті душі, які не встигли за час земної мандрівки підготуватися до вічності, але померли в благодаті та приязні з Богом, мусять пройти вогонь очищення, аби стати перед Ним у шатах святості. Хоча свідчення візіонерів говорять про страшні муки, а багато хто зі святих волів радше страждати на землі, ніж потрапити у вогонь чистилища, душі в ньому все-таки мають запевнення, що спасуться й увійдуть до небесної радості (див. ККЦ 1030).

Уклала Юлія Бойко