Папа: Монреальський протокол – приклад співпраці у дбанні про створіння

Про це повідомляє Vatican News.

У четвер 7 листопада 2019 року, Державний Секретар Святого Престолу кардинал П’єтро Паролін зачитав послання Папи Франциска до учасників 31-ї зустрічі країн, що підписали Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар.

Звертаючись до учасників зустрічі, що проходить в Римі від 4 до 8 листопада, Святіший Отець зазначає, що «цей протокол з поправками до нього та Віденською конвенцією про охорону озонового шару є прикладом міжнародної співпраці не тільки в сфері охорони навколишнього середовища, але й також у сприянні цілісному людському розвиткові».

Він наголошує, що Віденська конвенція стала першою конвенцією ООН, що отримала всезагальне схвалення й на сьогодні до неї вже приєдналися 197 країн. За 35 років було досягнуло позитивних результатів: згідно з численними науковими дослідженнями, руйнування озонового шару поступово зменшується.

Приклад міжнародної та міждисциплінарної співпраці

Наступник святого Петра запропонував учасникам зустрічі застановитися над трьома уроками, яких вчить 35-річна історія існування цієї конвенції. Перший урок полягає в тому, що ця домовленість виникла завдяки широкій та плідній співпраці між різними сферами: науковою, політичною, економічною, між промисловою сферою та громадянським суспільством. Ця співпраця, як зазначає Папа, показала, яким чином можна досягнути важливих результатів, що дозволяють одночасно захищати створіння, сприяти цілісному розвитку людини та дбати про загальне добро.

Відповідь, що включає не тільки технологію

Понтифік наголошує, що ми стоїмо перед «культурним» викликом: за чи проти загального добра. «Для побудови сучасності та майбутнього нашої планети, – підкреслює він, – необхідний чесний і плідний діалог, здатний прислухатися до різних потреб та вільний від особистих інтересів, а також дух солідарності й креативності».

Звідси, за словами Наступника святого Петра, випливає другий урок: на цей культурний виклик неможливо відповісти, ґрунтуючись виключно на технологію, натомість необхідний ширший підхід, що виражає усвідомлення того, що все взаємопов’язане. Таке усвідомлення спонукало прийняти в 2016 році Кіґалійску поправку до Монреальського протоколу, яка передбачає вимоги щодо регулювання фторованих парникових газів, які самі по собі не сприяють пошкодженню озонового шару, але впливають на прогрівання атмосфери, а вже зросло їхнє використання в якості замінників озоноруйнівних речовин.

У цьому контексті Папа Франциск заявив, що Святий Престол має на меті ратифікувати Кіґалійску поправку до Монреальського протоколу, аби таким чином «надати моральну підтримку тим країнам, що докладають зусиль у дбання про наш спільний дім».

Усе взаємопов’язане

Третій урок, за словами Папи Франциска, полягає в усвідомленні того, що "все взаємопов'язане". Кіґалійська поправка також відповідає цьому принципові, оскільки вона є своєрідним мостом між проблемою озонового шару та явищем глобального потепління, підкреслюючи таким чином їхню взаємодію.

Святіший Отець наголошує, що ми живемо в історичній епосі, позначеній нагальними викликами, що спонукають до поширення культури, яка б насправді була орієнтована на загальне добро. Для цього потрібно розробити далекоглядну концепцію того, яким чином можна найефективніше сприяти цілісному розвиткові всіх членів людства. Така концепція, за словами Папи, повинна формуватися в освітніх і культурних осередках, де вчать політичної, наукової та економічної відповідальності.

Яка мета прогресу?

Папа Франциск підкреслює, що в контексті постійних змін, які впливають на людство й на всю планету, потрібно запитувати себе про те, чи мета цього прогресу насправді спрямована на загальне благо та сталий і цілісний людський розвиток, а чи, навпаки, завдає шкоди світові та погіршує якість життя більшої частини людства.

Для того, аби дати відповідь на це питання, за словами Папи, потрібно врахувати три моменти: по-перше, надавати пріоритет діалогові заради спільної відповідальності за турботу про наш спільний дім, не абсолютизуючи власну точку зору; по-друге, сприяти тому, аби технологічні рішення ставали частиною ширшого бачення, що враховує різні взаємовідносини; і по-третє, приймати рішення, ґрунтуючись на концепції "цілісної екології", згідно якої "все взаємопов'язане".