З Марією за руку: мамині настанови і приклад батька

Від коли себе пам’ятаю, ми з батьками майже щодня молилися Розарію. Мій батько грає на органах під час Мес у храмі, де служать отці домініканці в Чорткові, зрештою, покровителькою цього храму є Мати Божа Святого Розарію. Пам’ятаю, як колись приходжу на хори, де допомагав батькові грати на органах, а він на колінах з розарієм в руках сам молиться. Як підлітка, це мене позитивно вразило.

Пізніше, вже як студент Католицького Університету в Любліні, їхав до Великобританії вивчати англійську мову. Моя мама просила мене, щоб я взяв у подорож розарій і молився щоденно. Студентські роки є найкращими роками в житті людини, але в такому віці не бракує небезпек. Коли молода людина занурена в здобування знань та досвіду, забуває про Бога. Подібне було зі мною. Розарій спокійно лежав у бічній кишені штанів і його власник майже забув про його існування, аж до певного часу.

У північно-західній частині Європи настали неспокійні часи мусульманського тероризму. На вулицях Лондона почали з’являтися озброєні до зубів антитерористичні загони поліції. Але життя продовжувалось. Одного разу з колегами поїхали у пакистанський квартал, щоб поїсти дешевого і поживного кебаба. Власник закусочної, який особисто знав одного з колег, запросив нас до окремої маленької кімнати, де спокійно можна було з’їсти вечерю.

Увійшовши до цієї кімнати ми були дуже здивовані, тому що на стіні висіла іконка Ісуса Христа Милосердного з написом польською мовою «Ісусе, уповаю на Тебе». Після вечері запитую у власника звідки він, мусульманин, має цю іконку, ще й з польським написом. Справа виявилася занадто проста. Колись тут працював емігрант з Польщі і захотів собі повісити зображення Ісуса Милосердного, мабуть, щоб не забути про батьківщину і, щоб молитися посеред деколи ворожого середовища. Власнику бару, образ пророка Ісуса сподобався і, навіть, коли заробітчанин звільнився з цієї праці, іконка залишилася.

Їдучи в метро після тієї вечері, починаю згадувати настанови мами, приклад молитви батька, жалію, що змарнував стільки днів без молитви. На станції метро «Wood Green», на якій виходжу, військові з поліцією шукають терористів. На виході з метро офіцер сказав мені затриматись, закласти руки за голову і двоє військових провадять мене на особистий контроль. Виявилось, що всіх молодих чоловіків, які мали темні очі і волосся, затримували для перевірки. Було це досить не приємно і жорстоко. В якомусь приміщенні військовий в шоломі та з автоматом наказує мені вийняті всі речі з наплічника і кишені. Витягую з наплічника пластикову пляшку з водою, словник англійсько-український, з кишень ключі, ідентифікаційну картку, десять фунтів і... розарій. Військовий побачивши розарій, опустив автомат і вже спокійніше вигукнув: «Clear. Next», тобто «Чисто. Наступний».

Від того часу, коли за посередництвом Богородиці Святого Розарію, Бог врятував мене від приниження, майже щоденно молюся Розарієм і вже, як домініканець ношу його зачепленим до паска, а не в кишені.

Отець Ігор Гнюс ОР

Зображення: catholicleader