Айн-Карім – санктуарій Відвідин

Йдучи від санктуарію Різдва святого Йоана Хрестителя до санктуарію Відвідин ми проходимо повз «Криницю Марії», над якою височіє недіюча мечеть. Традиція позначає саме це місце як місце першої зустрічі Марії та святої Єлизавети. Джерело тут б’є і донині.


Виникає питання: звідки два санктуарії, два будинки Захарії та Єлизавети? На той час (як і сьогодні) заможні сім’ї мали по два будинки. У сезон дощів (осінь-зима) вони жили в долині, а влітку переїжджали на схил пагорба, де, можливо, Захарія мав власний виноградник. Саме в цій «літній резиденції» Матір Спасителя зустрілася зі святою Єлизаветою і співала свій «Магніфікат». Це місце зустрічі не лише двох матерів, а й перша зустріч їхніх синів, яких вони мали у своїх лонах.


Пісня Марії увіковічена на 42 табличках з різними мовами (в тому числі українською), вмурованими на території подвір’я святині. Ініціатива вмурування цих табличок виникла у поляка, отця Авреліуша Борковського OFM, і була пов’язана зі 100-річчям проголошення догмату Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці.


Костел-санктуарій має два рівні. Його архітектором виступив Антоніо Барлуцці, про якого ми почуємо ще не раз у наступних статтях, мандруючи Святою Землею. Верхній храм витриманий в урочистому тосканському стилі, що прославляє Марію. На фресках розміщено п’ять величних титулів Марії (починаючи від вівтаря):

•Богородиця – Теотокос, про що сказав Ефеський собор у 431 р.;

•Марія як Допомога вірним – ця тема стосується одкровення, яке мав Симон Сток у 1251 р., коли отримав Скапулярій від Матері Божої;

•перше чудо в Кані Галілейській – Марія, Яка піклується про людину;

•перемога християнського флоту над турецьким у Лепанто в 1571 р. Перед битвою Папа закликав вірних молитися Розарій, а пізніше проголосив день переможного бою святом Матері Божої Розарію (7 жовтня);

•остання фреска – дискусія про Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці. Серед богословів ми бачимо Дунса Скота – францисканця. Картина увіковічнює проголошення догмату про Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці у 1854 р.

Над фресками зображені жінки, яких прославив Старий Завіт, – Сара, Дебора, Рут...


У головному вівтарі Марію зображено на небі в оточенні ангелів, а на землі – оточену людьми, Матір’ю Церкви та Царицею Святої Землі. Люди різних станів приносять Матері Божій макети відомих марійних храмів по всьому світу. На стелі – розпис у стилі тосканського ренесансу. Підлога вистелена мозаїкою з рослинним та тваринним орнаментами. Зокрема, пальма є символом Пресвятої Матері, Її витривалості у вірі та довірі до Бога.

У нижньому храмі Благовіщення (склепі), найдавнішій збереженій частині з прекрасною мозаїкою, що зображає фауну та флору (доказ того, що храми тут уже існували раніше), у ніші з правого боку вівтаря є фрагмент скелі, на який посилається такий уривок апокрифічного євангелія:

Протоєвангеліє святого Якова

Тоді Ірод, побачивши, що маги його обдурили, сердитий, відправив вбивць, наказавши їм вбити всіх дітей від двох років і нижче. І коли Марія почула, що дитину можуть убити, вона зі страху зібрала дитину, загорнула його в пелюшки і поклала в ясла, що служили волам.

Однак Єлизавета, коли почула, що шукають Йоана, взяла його і пішла до гірської місцини, і озирнулася, де його сховати, а прихованого місця не було. Зітхнувши, вона сказала: «Господня горо, прийми мене, матір, та дитину». Єлизавета не могла йти перелякана. І тоді гора розступилася і прийняла її. І світло проникало до неї через гору, бо Ангел Господній, що охороняв їх, був із ними і чував за ними.

За ґратами, що захищають скелю (століттями паломники буквально розбирали скелю на реліквії), матері кладуть записки з проханням опіки над своїми дітьми.


Вище санктуарію Відвідин – церква та монастир православних монахинь із титулом Ікони Матері Божої Казанської.

З двору перед санктуарієм відкривається прекрасний краєвид на Айн-Карім та сусідній пагорб, на якому розташований Меморіал Яд ва-Шем. Безсумнівно, цей санктуарій є одним із найчарівніших куточків Святої Землі. Турбуються про нього, а також про санктуарій Різдва святого Йоана францисканці.

О. дк. др Яцек Павловіч