Про покликання до богопосвяченого життя, про місійність, про зісвітчення та клерикалізм, про потребу євангелізації Європи і про необхідність свідчити нашу віру щоденним життям Папа Франциск говорив під час зустрічі із братами-капуцинами.
Про це повідомляє Vatican News.«Нехай радість буде вашою силою духа», – такими словами можна підсумувати життєву програму та, воднораз, заохочення, скероване Папою Франциском до 73 братів-капуцинів з центрально-східного італійського регіону Марке, яких він прийняв у четвер, 10 жовтня 2019 року, у Ватикані. Це була сердечна зустріч, позначена братньою атмосферою та простотою.
Боже покликання
Перш усього, Святіший Отець висловив декілька думок стосовно Божого покликання, пригадуючи, що Всевишній кличе по-різному, в різний спосіб. При цьому Він запрошує до навернення, що є душе сильним вибором і рішенням, яке анґажує покликаного та веде його вперед життєвим шляхом. Одним із ризиків, який трапляється на цій дорозі, зокрема тоді, коли покликаний повністю не анґажується і не входить у діалог-дискусію із Господом, є «духовна уїдливість», від якої походить брак щастя. Таким чином, богопосвячені особи стають «збирачами несправедливостей», що є типовим для тих, які постійно відчувають себе жертвами та з тієї причини починають нарікати.
Єпископ Риму пригадав повчання святої Терези від Ісуса, яка перестерігала монахинь перед спокусою вважати себе жертвами. Мова йде про поведінку, яка суперечить наставленню навернення. Ввійти у спільноту означає, отже, переходити від навернення до навернення, оскільки це спонукає до покори.
Місійність та покликання
Однією із наступних тем, які підняв Папа під час спілкування із капуцинами, була місійність, тобто тема, що дуже тісно пов’язана із темою браку покликань. На переконання Святішого Отця, посвятившись Богові, особа не повинна більше думати про себе саму, але жити як свідок Ісуса Христа. Без сумніву, не йдеться про те, аби займатися прозелітизмом, а проповідувати Христа більше своїм життям, ніж словом, як до цього заохочував святий Франциск Ассізький.
На переконання Папи, сучасні святі, такі, як свата Тереза з Калькути, власне через життєве свідчення своєї віри ще за життя втішались великою повагою серед віруючи і невіруючих. Тому, богопосвячені особи покликані до такого свідчення, що є покірним, в конкретній убогості, та послідовним із покликанням.
Зісвітчення і клерикалізм
Далі Понтифік перестеріг присутніх, аби вони були уважними і не піддалися зісвітченню, в яке, іноді, впадає Церква. Дух світу робить багато зла у Церкві, саме тому Ісус Христос у Своїй молитві просив в Отця, аби Він віддалив його учнів не від світу, але від духу світу, який усе нищить та викликає фальшивість. Аби чинити спротив цьому злу, необхідно бути покірними.
Іншою спокусою, на яку звернув увагу Глава Католицької Церкви, є клерикалізм, що є наслідком зісвітчення. Ризик клерикалізму полягає у тому, що він здатний перетворити душпастирів із служителів у панів. Отже, необхідно віднайти та відновити структуру служіння всередині церковної спільноти.
Жити згідно Правил і пам’ятати про прощення
Далі Папа Франциск закликав братів-капуцинів жити згідно із Правилами їхньої чернечої спільноти, приймаючи та шануючи інших. Він наголосив, що неможливо створити братню спільноту штучно, її будується у природній спосіб, завдяки благодаті Святого Духа та підживлюючи прощенням. З цієї нагоди Святіший Отець пригадав, що Господь є милосердним і ніколи не втомлюється нам прощати, це ми втомлюємось просити у Нього прощення.
Потреба євангелізації Європи
Одна із заключних тем стосувалась потреби євангелізації Європи, яка з матері перетворилась на бабцю, що більше не знатна народжувати дітей у вірі. Молоді Церкви можуть допомогти Старому континентові наново роздмухати жар віри, який ще жевріє. Він навів у приклад численних жінок-філіппінок, які працюють в заможних європейських сім’ях і родинах, стаючи свідками Євангелія, а в щоденному діалозі з дітьми і молоддю тих родин перетворюються у катехиток.
На завершення Папа закликав присутніх до живого свідчення віри, зокрема, серед молоді, пропонуючи їм красу францисканської духовності та харизми радості й простоти, приклад яких світові подав святий Франциск.