Humanae Vitae: енцикліка, яку готували 5 років

Про це повідомляють Новини з Ватикану.

Жодна енцикліка не зазнала такої тривалої підготовки, як «Humanae Vitae» («Людське життя») блаженного Павла VI: п’ять років, від 1963 до 1968. Небагато папських документів залучили, як у цьому випадку, стільки консультантів. Але відразу після оприлюднення 29 липня 1968 року остання енцикліка Папи Монтіні викликала широку дискусію, відлуння якої через півстоліття досягло й нас.

Саме це спонукало отця Джільфредо Маренґо, викладача Папського богословського інституту Йоана Павла ІІ для дослідження подружжя і сім’ї, написати книжку «Народження енцикліки. "Humanae Vitae" у світлі Ватиканських архівів», що побачила світ у Ватиканському видавництві. Йому знадобився спеціальний дозвіл Папи Франциска, що уможливив доступ до архівів раніше, ніж через 70 років від створення документів – саме стільки часу зазвичай минає, перш ніж архів відкривають для дослідників. Завдяки цьому постала історіографічна книжки про генезис документа.

Післясоборна напруга

«Чимало полемік і критики щодо "Humanae Vitae", – зауважує автор, – зродилося через здогадки щодо її укладення. Реконструкція цього процесу допоможе позбутися багатьох упереджень, які протягом цих років нагромадилися навколо тексту».

Підготовка документа і його сприйняття стали відлунням «перших проявів післясоборної напруги в Церкві». «Тим, хто готував текст, – пояснив Джільфредо Маренґо, – нелегко було взяти на себе акценти новизни, впроваджені Другим Ватиканським Собором. За плечима було вчення, яке ще від Пія ХІІ визнало дозволеність природних методів планування сім’ї, але це сприймали як потурання християнським подружжям. Тут ішлося про те, щоб зробити крок вперед, але для покоління, яке працювало в ці роки, Собор був іще новою реальністю». Це виявилося у критиці певних тем, які заторкнув Собор.

Однак друга частина критиків підійшла до енцикліки з зовсім протилежної позиції. У них бачимо упередження, за яким «усе, що було написане до Собору, вже не мало жодної ваги».

Чернетка, синодальне обговорення та міфи щодо автора

Вивчення архівів допомогло виявити, що була вже затверджена чернетка енцикліки, яку потім відкинули. Крім того, під час першого Синоду Єпископів у 1967 році провели синодальну консультацію щодо методів регулювання народжуваності.

Дослідження сприяє об’єктивнішому підходові до енцикліки також і через те, що розвінчує два міфи щодо її автора. «Неправдою, що Павло VI працював над нею на самоті: навпаки, він дбав про те, щоб отримати всі можливі підказки, і консультувався з єпископами. Але неправда й те, що його мучили сумніви, адже судження визріло вже від початку, – зазначив отець Маренґо. – Папа Монтіні лише завжди просив усіх співробітників допомогти йому подати це судження в позитивний спосіб. І треба сказати, що вони не завжди були здатні до кінця відповісти на ці його очікування».