У Ватикані оприлюднили документ, присвячений спорту

Про це повідомляють Новини з Ватикану.

У п’яти розділах на 50 сторінках проаналізовано історію спорту, запропоновано його антропологічний і аксіологічний аналіз, розглянуто виклики й викривлення, як-от допінг і корупція, й описано ставлення до нього Церкви. Підкреслено, що нема «християнського спорту», а є «християнський погляд на спорт». Церква не має наміру заохочувати до визначених спортивних практик, але прагне «бути “всередині” спорту», розуміючи його як «спорт для людської особи», тобто простір, де людина може «якнайкраще себе проявити», завдяки чому розвиваються дружба, діалог, рівність, пошана й солідарність.

Не лише задля слави

Роздумуючи про еволюцією терміна «спорт», автори звертають увагу на те, що французьке «desporter» походить від латинського «desportare» – «розвага». Саме «ігровий, фізичний і змагальний» аспекти надихали спортивні практики від «світанку історії». Але впродовж останніх двох сторіч відбулися «радикальні зміни», коли спорт крок за кроком став масовим явищем, Олімпійські ігри поширили його межі, а мас-медіа зробили його справді глобальним. Так визріло поняття спортивної діяльності як «інтегрального засобу виховання», який поєднує «фізичне вдосконалення» із «загальнолюдським», а змаганнями сприяє «визнанню рівності між особами».

Тренування тіла й духа

На запитання «Що таке спорт?» документ дає одну з можливих відповідей: спорт, на загал, – це кожна «фізична діяльність у русі, індивідуальна чи колективна», яка має «ігровий чи змагальний характер» та кодифікована системою правил, із результатами, які можна порівнювати одні з одними «за умов рівних можливостей».

Цінності спортивної діяльності документ розглядає у контексті цінностей віри, починаючи від прагнення «гармонійного та цілісного розвитку людської особи, душі й тіла». Ще святий Йоан Павло ІІ запропонував ефективну дефініцію, вбачаючи у спорті «форму тренування тіла й духа». Він зауважував, що у спорті йдеться не лише про фізичну силу й ефективність м’язів, а й про душу.

«Чиста» гра і виховання

Проводячи паралелі між вірою та спортом, автори документа пишуть, що «свобода» передбачає «відповідальність» і що вартує «приймати далекоглядні виклики» із заанґажуванням та жертовністю. Як християнське життя, спорт вимагає «витривалості», що уподібнює його більше «до марафону, ніж до змагань на швидкість».

Крім того, є загальні правила, без яких зникає сенс суперництва. Тому окремий параграф присвячено темі «fair play» – «чистої гри», що навчає учасників змагань «бути уважними та шанувати суперника», і не лише з огляду на страх покарання. Це робить спорт «виховною нагодою для всього суспільства».

Можливість відчути «смак і красу командної гри», в якій спортсмен віддає свої дарування й таланти на користь команди, може стати відповіддю на «індивідуалістську ментальність». А «дисципліна», якою мусить озброїтися спортсмен, тренуючись зі зреченнями та покорою, показує, що «жертва та страждання можуть мати перетворювальну силу».

Добробут особи й комерціалізація тіла

Не можна також забувати про те, що з труднощами у спорті співіснують «радість» і «гармонія», бо спортивна діяльність може бути джерелом добробуту та рівноваги. Але великої шкоди завдати людині може надмірна комерціалізація деяких видів спорту, коли «тіло применшують до предмета, а людину сприймають як товар».

Знак можливого миру

Що через «логіку спорту» впорядковується «логіка життя», стає очевидно з огляду на інші властивості, які загартовуються під час змагання. Це, наприклад, мужність, яка особливо сяє тоді, коли особа виявляє свої найкращі риси навіть попри те, що вже втрачено можливість перемоги, або рівність і пошана – суттєві елементи кожного змагання. Чимало популярних видів спорту проводять кампанії для підвищення чутливості проти расизму та поширюють інклюзивність, мир і солідарність.

«Спорт, – сказав колись Бенедикт XVI, – може поєднувати в дусі дружби народи й культури. Спорт це знак того, що мир – можливий». У напрузі між «силою й тендітністю» спорт, можливо, стає «найпромовистішим прикладом єдності тіла й душі».

Корумповані змагання

Однак спорт може бути використаний і проти гідності особи і прав людини. Усе починається тоді, коли спортивна практика вироджується у прагнення перемогти будь-якою ціною. Починаючи від «загроз для здоров’я» внаслідок того, що спортсменів применшують до статусу інструментів, через різні форми фізичного, сексуального чи емоційного насильства, а закінчуючи «неспортивною поведінкою» вболівальників, документ засуджує ситуації, які загрожують красі «гуманного та справедливого» обличчя спорту. Згадано також про відповідальність, яка стосується «якнайбільшої пошани до створіння», зокрема, коли йдеться про тварин, яких використовують для змагань.

Чотири виклики

Є чотири аспекти, яким потрібно запобігати, щоб спорт не виродився у «спектакль поза правилами». Перший – це «знецінення тіла», яке може загрожувати здоров’ю: наприклад, у гімнастиці зусилля, спрямовані на те, щоб вписатись у модель «препубертатної статури», можуть призвести до харчових порушень.

Другий стосується допінгу, який нищить тіло спортсмена та дає нечесні результати. Боротьба з цим явищем вимагає «конкретних і координованих міжнародних зусиль». Третій виклик – економічна корупція, наприклад, договірні матчі та шахрування на тоталізаторах. Автори документа закликають «конкретними та прозорими правилами» захистити «цілісність спорту».

Четвертий виклик стосується поведінки вболівальників і глядачів. Адже спортивні події стають «джерелом радості та почуття прекрасного» тільки тоді, коли правильно переживати захоплення ними.

Церква – домівка спорту

Останній розділ документа присвячений душпастирству на різних рівнях світу спорту. Присутність Церкви в цій сфері стає дедалі стабільніша, і мета її – не так створювати власні структури для аматорського чи професійного спорту, як надати «сенсу, цінності й перспектив практиці спорту». Душпастирство покликане діяти в родинах, визнаючи, що спорт є «джерелом стосунків між батьками і дітьми», але не може ставати на заваді участі в Месі; у парафіях, де спорт може бути частиною пастирської програми; у школах та університетах; у фітнес-центрах; у царинах науки й медицини; у медіа; між аматорськими та професійними спортивними об’єднаннями, для яких необхідні належно підготовані «спортивні капелани».

Документ наголошує, що в усіх цих середовищах потрібні «виховні стратегії», та вказує на «фундаментальні елементи» проекту, який сприймає спорт як «душпастирське благо».

За темою:
Запрошення на спортивне свято до Довбиша
У Хмельницькому відбувся «Пасхальний турнір» з футболу серед дітей і підлітків
З 2 по 8 червня в Римсько-Католицькій Церкві України відбудеться ІІ Тиждень виховання