Юрій Лавріненко – сучасник тих, про кого можна було б і не дізнатися правди, якби не його антологія. Вона вийшла 1959 року в Парижі, викривши перед світом нечуваний злочин сталінського режиму – винищення української культурної еліти невдовзі після Голодомору.
Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933.
Упорядкування, передмова, післямова Ю. Лавріненка; післямова Є. Сверстюка.
К.: Смолоскип, 2004. – 992 с.
За приблизними підрахунками, цифра 223 щезлих в СРСР українських письменників розшифровується так: розстріляно 17; покінчили самогубством – 8; арештовані, заслані в табори і іншими поліційними заходами вилучені з літератури (серед них можуть бути розстріляні і померлі в концтаборах) – 175; зниклі безвісти – 16; померли своєю смертю – 7». Це витяг із телеграми, яку 1954 року надіслали українські письменники Нью-Йорка в Москву. Страшні безликі числа оживають в антології Лавріненка: кожна з них – непересічний талант і трагічна доля, невід’ємна частина повнокровного процесу, якому не дали розвинутися. Упорядник подає найкращі зразки поезії (26 авторів), прози (7), драми (2) й есею (9), не оминаючи постатей, що уникнули фізичної розправи, але, певно, поплатилися так само гірко, змусивши хист догоджати тиранові: Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Бажан...Пронизливі «літературні сильвети» потенційних лауреатів Нобеля, перекладачів зі світовим іменем, зовсім юних перспективних авторів написані Лавріненком із жорстокою гостротою, точністю фахової оцінки – і величезною, повного горя любов’ю.
Найбільший обсяг у книжці – приблизно 400 сторінок – відведено поетичним творам, адже «поезія вела перед у літературі тієї доби», та й годі охопити бодай найважливіші прозові, драматичні й есеїстичні зразки в межах одного тому. Тож, приміром, драма представлена лише уривками з п’єс Миколи Куліша й Костя Буревія. Варто зауважити, упорядник вельми вдало дібрав тексти: з одного боку, знайдемо ті, що нині відомі як цілком класичні, а з другого – різновідтінкові, що репрезентують авторів із несподіваного ракурсу. З огляду на це «Розстріляне відродження» можна порадити як досвідченим читачам, так і тим, хто тільки починає ознайомлення з майже не відомою пересічній аудитори українською літературою того періоду, а надто і якнайрішучіше – школярам. Немає сумніву, безжальні й безкомпромісні штрихи Ю. Лавріненка, замість обридлого «життєвого й творчого шляху» з підручника, відгукнуться в серцях молоді, особливо після подій Майдану та нинішньої війни.
Без перебільшення «Розстріляне відродження» – одна з тих книжок, що має бути в бібліотеці кожної української родини. Лише читаючи ці тексти, пропускаючи крізь себе короткі біографії, вдивляючись у світлі шляхетні обличчя на портретах, можна усвідомити, кого ми втратили.
Юлія Кропив’янська
«Католицький Вісник», № 16 (613)/2015