Серце Ісуса, щедре для всіх, які до Тебе взивають

На світі є багато людей, які могли б бути щедрими, але, на жаль, є скупими. Завжди їм мало. Вони не розуміють слів з Діянь апостолів, що “більша радість давати, ніж брати” (Діян 20, 35). Навіть якщо щось жертвують, то не робялть цього безкорисливо, а для реклами, для вигоди… Зовсім інакше є у випадку Господа ісуса. У Його Серці ми бачимо і вшановуємо повноту невичерпних благ, а водночас щедрість, що не знає меж. Щедрість зовсім безкорисливу!

Пригадаймо, скільки разів під час публічної діяльності Ісуса люди благали Його про допомогу, про зцілення, про вигнання злого духа та ін. Серце Ісуса завжди було щедре, відкрите на ці благання. Він прийшов чинити добро, щоб показати конкретними вчинками, на чому полягає любов Бога Отця до людини. Ісус милосердився над кожним, потребуючим духовної чи фізичної допомоги. Лікував від егоїзму людські серця і тіла, яких торкнулась хвороба.

Ісус ніколи не обмежував Своєї доброти, завжди щедро її виявляючи тим, хто вірив у Нього та просив про допомогу. Багато разів Сам, помічаючи людську нужденність (моральну чи фізичну), пропонував зцілити, нагодувати голодних та ін. Ця щедрість Серця Ісуса має захоплювати, спонукаючи до великої вдячності.

Сьогодні також Ісус прагне бути щедрим до нас. Він неустанно роздає шляхетні багатства – надприродні благодаті. Цих благодатей Ісус також хоче уділити нам, коли лише до Нього звертаємось. Ісус ніколи Себе не нав᾿язує. Тому молитва – необхідна умова отримання всіх Божих благодатей. Це злотий ключ, що відкриває скарбницю Божого Серця, щоб ми могли багато отримати, достатньо його лише викристати. Не використовувати цей ключ було б великою помилкою.

Маємо однак усвідомлювати, що ефективність наших молитов виходить із заслуг Ісуса. Він молиться за нас і з нами. Ісус велить нам багато молитися, бо хоче нас щедро обдарувати своїми благодатями. Однак маємо дбати про зосередженість.

Важко назвати молитвою слова, що промовляються бездумно, недбало, у поспіху, без належного зосередження. Не можемо забувати, до КОГО звертаємось у нашій молитві - до безмежної Божої величі, над яку немає нічого достойнішого ані святішого. Таа недбала молитва – брак поваги. Усні молитви потрібні, бо вся людина - душа і тіло мають віддавати Богу честь. Однак памятаймо, що надмір також не є добрим, бо може призвести до нездорової набожності. Ісус прагне насамперед чути голос нашого серця.  Було б дуже добре кільканадцять хвилин щодня присвячувати розумовій молитві, залишаючись у тиші та зосередженні.

Можна для цього використати, наприклад, книжку «Про наслідування Ісуса Христа» св. Томи Кемпійського. Є багато набожних практик. Але не можна їх практикувати всіх. Треба обрати найбільш відповідні. Перше місце має займати молебень до Господа Ісуса, Який за нас помер на хресті. Йому належить вся наша велика любов. Після Нього маємо ще інших посередників: Матір Божу, наших покровителів та опікунів.

Наблизьмося зі смиренням до Серця Спасителя, водночас відкриваючи наші серця на безмір дарів, яких Він хоче щедро нам уділяти. Розпалімо наші серця наново довірою та надією, які знайдуть свою реалізацію і виконання у Божественному Серці Ісуса. Він уділяє свої багатства всім, хто Його взиває (пор. Рим 10, 12).

Опрацював дк. Яцек Ян Павловіч, переклад КМЦ 

Зображення: Roman Catholic Man