Повний текст папської катехези під час Загальної аудієнції у середу, 20 січня, присвяченої темі єдності з нагоди Тижня молитов про єдність християн.
Дорогі брати і сестри, доброго дня!У цій катехезі зосереджусь на молитві про єдність християн. Цьому особливим чином присвячений тиждень з 18 по 25 січня, щоб благати Бога про дар подолання скандалу поділів між віруючими в Ісуса. Після Тайної вечері Він молився за своїх учнів, «щоб усі були одно» (Йн 17, 21). Це Його молитва перед Стражданнями, можемо сказати Його духовний заповіт. Зауважмо, що Господь не наказав учням єдності. Він не виголосив до них промови, яка би мотивувала їх до цього. Навпаки, Він молився до Отця за нас, щоб ми могли бути єдиним цілим. Це означає, що для досягнення єдності не достатньо лише нас самих, наших сил. Єдність - це насамперед дар, це благодать, про яку треба просити в молитві.
Кожен із нас її потребує. Усвідомлюємо, що ми не здатні зберегти єдність навіть у собі. Апостол Павло також відчув у собі роздираючий конфлікт: прагнення добра і схильність до зла (пор. Рим 7, 19). Таким чином, він зрозумів, що джерела багатьох поділів, що існують навколо нас – між окремими людьми, в родині, суспільстві, між народами і навіть між віруючими – всередині нас. Другий Ватиканський собор стверджує, що «перешкоди для рівноваги, яких зазнає сучасний світ, пов'язані з тим більш фундаментальним порушенням, корінням якого є серце людини, оскільки багато протилежних тенденцій борються всередині самої людини. [...] Отже, вона досвідчує розкол в собі, через що в суспільстві виникає занадто багато серйозних непорозумінь» (Gaudium et Spes, 10). Тож вирішення проблеми поділу полягає не в тому, щоб не противитись комусь, бо незгода породжує чергову незгоду. Справжню протиотруту містить прохання у Бога про мир, примирення та єдність.
Насамперед це стосується християн: єдність може бути лише плодом молитви. Дипломатичних зусиль та академічного діалогу недостатньо. Ісус це знав і відкрив нам шлях через молитву. Наша молитва про єдність – це смиренна та довірлива участь у молитві Господа, який обіцяв, що кожна молитва в Його ім’я буде почута Отцем (пор. Йн 15, 7). Тут можемо запитати себе: «Чи я молюсь про єдність»? Це воля Ісуса, але якщо подивимось на наміри, в яких молимось, зрозуміємо, що ми молилися мало, а може й ніколи, про єдність християн. І все ж віра в світі залежить від неї. Господь просив про єдність серед нас, щоб «світ повірив» (Йн 17, 21). Світ не повірить через наші вагомі аргументи, але якщо дамо свідчення любові, яка нас об’єднує і робить близькими до всіх.
У цей час серйозних труднощів молитва ще більш необхідна, щоб єдність перемогла конфлікт. Потрібно терміново відкласти партикуляризм, щоб сприяти загальному благу. Тому наш добрий приклад важливий: дуже важливо, щоб християни продовжували шлях до повної, видимої єдності. За останні десятиліття, слава Богу, зроблено багато кроків уперед, але треба бути наполегливим у любові та молитві, без недовіри та невтомно. Це шлях, на який нас надихає Дух Святий і який ми ніколи не залишимо.
Молитися – значить боротися за єдність. Так, боротися, бо наш ворог, диявол, як саме це слово говорить, є тим, хто ділить. Він сіє поділи скрізь і всіма способами. Ісус просить, аби Святий Дух сотворив єдність. Зазвичай диявол не спокушає нас у питаннях високого богослов’я, а щодо слабкостей братів. Він хитрий: перебільшує помилки та недоліки інших, сіє незгоду, провокує критику та формує фракції. Божий шлях інший: Він приймає нас такими, якими ми є, різними, грішниками і завжди спонукає до єдності. Можемо перевірити і запитати себе, чи в тих місцях, де живемо, ми розпалюємо конфлікти чи боремося за єдність за допомогою засобів, які Бог дав нам: молитвою та любов’ю. Натомість конфлікти підживлюються плітками та обмовами. Плітки це найбільш доступна зброя диявола для поділу християнської спільноти, родин, друзів. Святий Дух завжди спонукає нас до єдності.
Темою цього Тижня молитви є саме любов: «Перебувайте в моїй любові і принесете щедрі плоди» (пор. Йн 15, 5-9). Джерелом єдності є любов Христа, яка чинить нас здатними долати наші упередження, щоб бачити в інших братів і сестер, яких слід завжди любити. Тоді відкриємо, що християни інших конфесій, з їхніми традиціями, з їхньою історією, є Божими дарами. Це дари, присутні на терені наших дієцезіальних та парафіяльних спільнот. Почнемо молитися за них, і якщо це можливо, молитися разом з ними. Таким чином, ми навчимося їх любити та цінувати. Молитва, – нагадує нам Собор, – це душа всього екуменічного руху (пор. Unitatis redintegratio, 8). Тому це відправна точка, щоб допомогти Ісусу здійснити його мрію: щоб усі були одно.
Переклад КМЦ