Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Сина нам дано. Різдвяна проповідь Папи Франциска
21:28 Четвер 0 600
24-12-2020, 21:28

Сина нам дано. Різдвяна проповідь Папи Франциска

Ввечері, 24 грудня 2020 року Папа Франциск відслужив у базиліці Святого Петра у Ватикані Нічну Святу Месу Різдва, під час якої виголосив проповідь.
В цю ніч сповнюється велике пророцтво Ісаї: «Дитя нам народилося, сина нам дано» (Іс 9,5).

Сина нам дано. Часто можна почути, що найбільшою радістю в житті є народження дитини. Це щось надзвичайне, що все перемінює, приводить у рух немислимі сили та допомагає долати труднощі, перешкоди та безсонні чування, бо приносить велике щастя, перед яким вже ніщо не є тягарем. Саме цим і є Різдво: народження Ісуса – це новизна, яка дозволяє нам щороку відроджуватися зсередини, знаходити в Ньому сили, щоб долати кожне випробування. Так, бо Його народження призначене для нас: для мене, для тебе, для всіх нас, для кожного. Він народжується для мене, для нас. «Для» є словом, яке часто повторюється в цю святу ніч: «Дитя народилося для нас», – пророкував Ісая. «Сьогодні народився для нас Спаситель», – повторювали ми у псалмі, «Ісус віддав Себе Самого за нас» (Тит 2,14), – звістив святий Павло. А ангел в Євангелії прорік: «Сьогодні для вас народився Спаситель» (Лк 2,11). Для мене, для нас…


Але що означає те «для нас»? Те, що Божий Син, з природи благословенний, приходить, аби вчинити нас дітьми, благословенними через благодать. Так, Бог приходить у світ як син, щоби нас учинити Божими дітьми. Який чудесний дар, без сумніву! Сьогодні Бог дивує нас і каже кожному з нас: «Ти – чудо». Сестро, брате, не падай духом! Маєш спокусу почувати себе не на своєму місці? Бог тобі каже: «Ні, ти – Моя дитина!». Тобі здається, що не даси ради, побоюєшся не бути на рівні, боїшся, що не виберешся із тунелю випробування? Бог тобі каже: «Бадьорися, Я з тобою». Не каже це словами, але ставши сином як ти і для тебе, щоби нагадати тобі про відправну точку кожного твого відродження: визнати себе сином Божим, донькою Божою. Це є відправною точкою будь-якого відродження. В цьому – незнищенне серце нашої надії, палаюче ядро, що підтримує життя: понад нашими якостями та вадами, сильніше від ран і поразок минулого, від страху та тривоги перед майбутнім, існує ось ця істина – ми є любими дітьми. А Божа любов до нас не залежить і ніколи не залежатиме від нас: вона є безкорисливою любов’ю. Ця ніч не знаходить пояснень деінде, а лише в благодаті. Все – благодать, дар є безкорисливим, без наших заслуг, чистою благодаттю. Цієї ночі святий Павло сказав нам: «Явилася Божа благодать» (Тит 2,11). Ніщо не є ціннішим від цього.

Сина нам дано. Отець не дав нам абищо, але Самого Свого Сина єдинородного, Який є повнотою Його радості. Однак, якщо поглянемо на людську невдячність щодо Бога і на несправедливість до наших численних братів і сестер, приходить сумнів: чи Господь правильно вчинив, дарувавши нам так багато, чи варто Йому й далі покладатися на нас? Чи не переоцінює Він нас? Так, Він нас переоцінює, і чинить це, бо любить нас аж більше від життя. Він неспроможний не любити нас. Він саме такий, дуже відмінний від нас. Він завжди нас любить, більше, ніж ми спроможні себе самих любити. В цьому й полягає Його таємниця, щоб увійти в наше серце.


Бог знає, що єдиним способом нас спасти, зцілити нас зсередини, є нас полюбити. Не існує іншого способу. Знає, що ми стаємо кращими лише приймаючи Його невтомну любов, яка не змінюється, але змінює нас. Лише любов Ісуса перетворює життя, зціляє найглибші рани, визволяє від хибного кола невдоволення, гніву та нарікань.

Сина нам дано. В убогих яслах темної стайні перебуває саме Божий Син. Постає ще одне запитання: чому Він народився серед ночі, без гідного житла, серед бідності та відкинення, в той час, як заслуговував народитися як найбільший цар у найпрекраснішому з палаців? Чому так сталося? Щоби дати нам зрозуміти, до якої міри Він полюбив наш людський стан: аж до того, щоби доторкнутися Своєю конкретною любов’ю наших найгірших злиднів. Божий Син народився відкинутий мов непотріб, аби сказати нам, що кожен відкинений є Божою дитиною. Він народився як дитина, слабка та тендітна, аби ми могли з ніжністю приймати наші слабкості. Та відкрити важливу річ: як і у Вифлеємі, також і в нас Богові подобається чинити великі речі через нашу бідність. Він поклав повноту нашого спасіння в яслах у стайні, не боячись нашої бідності: дозвольмо, аби Його милосердя перетворило наші злидні!


Ось що означає, що син народився для нас. Але існує ще одне «для», про яке ангел каже пастухам: «Ось для вас знак: дитя, що лежить у яслах» (Лк 2,12). Цей знак, Дитя в яслах, призначений також для нас, щоби зорієнтувати нас у житті. У Вифлеємі, що означає «Дім хліба», Бог лежить у яслах, немовби нагадуючи нам, що для того, аби жити, ми потребуємо Його як хліба на поживу. Ми потребуємо дозволити на те, аби нас пронизала Його безкорислива, невтомна, конкретна любов. Як же часто ми, натомість, голодуючи розвагами, успіхами та світськістю, годуємо життя стравами, які не втамовують голод і залишають внутрішню порожнечу! Господь, устами пророка Ісаї, нарікав, що в той час як віл і осел знають свої ясла, ми, Його народ, не знаємо Його, джерело нашого життя (пор. Іс 1,2-3). Це правда: ненаситні володіти, кидаємося в численні ясла марноти, забуваючи про вифлеємські ясла. Ті ясла, вбогі на все та багаті любов’ю, навчають, що поживою життя є дозволити Богові любити нас та самому любити інших. Ісус подає нам приклад: Він, Боже Слово, є немовлям, не говорить, але жертвує життя. Ми, натомість, багато говоримо, але часто є безграмотними в доброті.

Сина нам дано. Той, хто має малу дитину, знає, скільки потрібно любові та терпеливості. Потрібно годувати її, доглядати, вмивати, піклуватися її тендітністю та потребами, які часто важко зрозуміти. Дитя змушує нас почуватися любленими, але також навчає любити.


Бог народився як дитина, щоби спонукати нас піклуватися іншими. Його ніжний плач дає нам зрозуміти, наскільки непотрібними є наші численні капризи. А ми їх маємо багато. Його беззахисна й обеззброююча любов нагадує нам, що час, який маємо, потрібний не для того, щоби проливати сльози, але щоб витирати сльози тих, що страждають. Бог оселяється коло нас, убогий і потребуючий, аби сказати нам, що служачи вбогим, любитимемо Його. Від цієї ночі, як писала одна поетеса, «Боже житло перебуває поруч з моїм. Меблями є любов» (E. Dickinson, Poems, XVII).

Сина нам дано. Це Ти, Ісусе, є тим Сином, який мене вчиняє дитиною. Ти – Син, Який мене вчиняє дитиною. Ти любиш мене таким, яким я є, і я знаю це, а не таким, яким я про себе мрію. Обіймаючи Тебе, Дитину в яслах, наново обіймаю своє життя. Приймаючи Тебе, Хлібе життя, також і я хочу дарувати своє життя. Ти, що мене спасаєш, навчи мене служити. Ти, що не залишаєш мене на самоті, допоможи мені втішати Твоїх братів і сестер, бо, як знаєш, від цієї ночі всі вони – мої брати та сестри.

Переклад української редакції Радіо Ватикану-Vatican News

Джерело: Vatican News
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.