Апостольський лист «Admirabile signum» (Прекрасний знак) про значення і цінність вертепу

1. Захоплюючий вигляд вертепу, особливо дорогий для християн, завжди викликає здивування і зацікавлення. Зображення Різдва Ісуса означає провіщення з простотою і радістю таємниці втілення Божого Сина. Вертеп, ніби живе Євангеліє, виринає зі сторінок Святого Писання. Споглядаючи сцену Різдва Христового, ми запрошені до духовної подорожі, приваблені покорою Того, хто став Людиною, щоб зустрітися з кожною людською істотою. Водночас ми відкриваємо, наскільки міцно Він нас любить, що аж єднається з нами, щоби і ми могли з'єднатися з Ним.Цим посланням я хотів би підтримати гарну традицію наших родин, які перед Різдвом Христовим готують вертеп, а також звичай робити його в місцях роботи, школах, лікарнях, в'язницях, на площах... Це справжня реалізація творчої уяви, яка використовує найбільш різноманітні матеріали для створення малих, але надзвичайних шедеврів краси. Цієї гарної традиції, що уособлює багату народну духовність яку передають дітям тато і мама разом з дідусями і бабусями, вчимося з дитинства. Я хотів би, щоб ця традиція не зникла, і маю надію, що там, де вона вже була призабута, буде оживлена знову.2. Походження вертепу узгоджується насамперед з євангельськими подробицями народження Ісуса у Вифлеємі. Святий євангеліст Лука оповідає, що Марія «народила свого первородного Сина, сповила Його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді» (2, 7). Ісуса поклали в ясла, які латиною називають praesepium, звідки походить італійське слово presepe, а вже від нього походить наша назва вертеп.Приходячи на цей світ, Божий Син знаходить місце там, де худоба приходить їсти. Сіно стає першою постіллю для Того, хто буде об'явлений як «хліб, що зійшов із Неба» (Йн 6, 41). Цю символіку відкрив ще св. Августин разом з іншими Отцями Церкви: «В яслах покладений, Він став нашою їжею» (Мова 189, 4). Вертеп і справді має в собі певні моменти життя Ісуса і сприяє тому, що ми відчуваємо Його близьким нашому щоденному життю.Перейдімо відразу до походження вертепу, так як його розуміємо. Подумки перенесімося до Ґреччо, у Валле Реатіна, де св. Франциск, ймовірно, затримався на шляху до Риму, де 29 листопада 1223 року отримав від папи Гонорія III затвердження свого Уставу. Після подорожі Франциска до Святої Землі ці ґроти дуже нагадували йому краєвиди Вифлеєму. І, мабуть, у Римі в базиліці Санта Марія Маджоре, Убогий перебував під враженням мозаїк, які представляли сцени народження Ісуса, близько того місця, в якому згідно зі стародавньою традицією переховуються дошки вертепу.Францисканські джерела детально описують все, що відбувалося в Ґреччо. За п'ятнадцять днів до Різдва Христового Франциск покликав одного з місцевих жителів, якого звали Джованні, попросивши його про допомогу в реалізації свого задуму: «Хочу зробити пам'ятку про Дитину, що народилася у Вифлеємі. Хочу наочно показати, чого бракувало Йому – Немовлятку - як лежав у яслах на сіні у товаристві вола й віслюка». Вірний приятель тільки-но це почувши, відразу пішов, щоб приготувати у визначеному місці все, що було потрібно згідно з бажанням святого. 25 грудня з різних сторін до Ґреччо прибуло багато братів. Прибули також чоловіки і жінки з околиць, які приносили квіти і факели, щоб освітлити цю святу ніч. Коли прийшов Франциск, то побачив ясла з сіном, вола і віслюка. Люди, що збіглись, побачивши сцену Різдва Христового, надзвичайно зраділи. Потім священник урочисто звершив над яслами Євхаристію, показуючи зв'язок між Нею Втіленням Божого Сина. У цьому вертепі в Ґреччо ще не було фігурок: вертеп було створено з присутніх.Таким чином зародилася наша традиція: всі збиралися навколо ґроту, радісні, без жодної дистанції між подією, яка відбувалась, і її учасниками.Перший біограф св. Франциска, Тома з Челано, згадує, що тієї ночі до простої і зворушливої сцени приєднався дар чудесного видіння: один із присутніх бачив Дитятко Ісус, що лежало в яслах. Від цього вертепу Різдва Христового року 1223, «кожен із радістю повернувся до себе».3. Святий Франциск за допомогою цього знаку здійснив велику справу євангелізації. Його вчення проникло до сердець християн, залишившись аж до наших днів як автентична форма пропозиції нашої віри у її новизні та з простоті. З іншого боку, саме місце, в якому зроблено перший вертеп, виражає і пробуджує ці почуття. Ґреччо стає прихистком для душі, яка ховається на скелі, щоб дати огорнути себе мовчанням.Чому вертеп пробуджує в нас стільки подиву і зворушує нас? Передусім тому, що вказує ніжність Бога. Він, Творець всесвіту, принижується до нашої мізерності. Дар життя, що вже сам по собі за кожним разом є для нас таємницею, захоплює нас ще більше, коли бачимо, що Той, хто народився з Марії, є джерелом і підтримкою кожного життя. В Ісусі Отець дав нам брата, який виходить, щоби шукати нас, коли ми розгублені та втрачаємо правильний напрямок; вірного друга, який завжди є поряд; дав нам свого Сина, який нам пробачає і підносить нас з гріха.Встановлення вертепу в наших домівках допомагає нам по-новому пережити історію, яка відбулась у Вифлеємі. Очевидно, що Євангеліє завжди залишається джерелом, яке дозволяє пізнати цю подію і роздумувати над нею. Вертеп допомагає уявити сцени, пробуджує відчуття, заохочує почуватись активними учасниками історії спасіння, сучасниками події, яка є живою і актуальною в найрізноманітніших історичних і культурних контекстах.Особливим чином, почавши від свого францисканського походження, вертеп є заохоченням до «відчуття», «доторкання» вбогості, яку Божий Син вибрав для себе у своєму втіленні. Таким чином це прямий заклик до наслідування шляху Його смирення, вбогості, приниження, яке веде від вифлеємського вертепу до хреста. Це заклик до того, щоб зустріти Христа і з милосердям служити Йому в найбільш потребуючих братах і сестрах (пор. Мт 25, 31-46).4. Хотів би тепер зробити огляд різних знаків вертепу, щоб зрозуміти значення, яке вони несуть в собі. По-перше, описуємо контекст зіркового неба у темряві і тиші ночі. Робимо це не тільки для того, щоб бути вірними євангельським описам, але і з огляду на значення, яке мають. Поміркуймо, скільки разів наше життя огортає ніч. Отже, навіть в такі хвилини Бог не залишає нас самих, а є присутнім, щоб відповісти на фундаментальні питання, які стосуються сенсу нашого буття: ким я є? яке моє походження? чому я народився саме в цьому часі? чому кохаю? чому страждаю? чому маю померти? Щоб відповісти на ці запитання, Бог став людиною. Його близькість несе світло там, де є морок, і освічує тих, які крокують у темноті страждання (пор. Лк 1, 79).Також варто звернути увагу на краєвиди, які є частиною вертепу. Часто вони представляють руїни стародавніх домівок і будинків, які в певних випадках заміняють Вифлеємський ґрот і стають домом Святої Родини. Здається, що ці руїни були натхнені Золотою Легендою домініканця Якова де Ворагіне (XIII ст.), де читаємо про певне язичницьке передання, що Храм Миру в Римі впаде, коли Діва народить, Ці руїни стають, передусім, видимим знаком аморального людства, того всього, що руйнується, що зіпсоване і засмучене. Ці сцени говорять, що Ісус є новиною серед старого світу і прийшов, щоб лікувати і відбудовувати, щоб повернути наше життя і світ до первинної краси.5. Наскільки ж зворушливо, коли розміщуємо у вертепі гори, струмки, овечок і пастирів! Таким чином ми пам'ятаємо, що, як заповідали пророки, усе створіння бере участь у святі приходу Месії. Ангели і зірки-комети є знаком, що й ми покликані вирушити до печери, дійти та поклонитися Господу.«Ходімо до Вифлеєму і побачимо, що там сталося і про що нам Господь сказав» (Лк 2, 15): так кажуть пастирі після того, як почули благовіщення ангелів. Це дуже гарне повчання, яке доходить до нас у простому описі. На противагу до багатьох людей, які мають намір зробити тисячі інших речей, пастирі стають першими свідками того, що суттєве, тобто спасіння, яке нам дається. Саме найпокірніші та найубогіші можуть прийняти події Втілення. Богу, який приходить на зустріч до нас у Дитяті Ісус, пастирі відповідають, вирушаючи до Нього, на зустріч любові і вдячного подиву. Ця зустріч Бога і Його дітей, завдяки Ісусу, народжує нашу релігію, визначаючи її особливу красу, яка особливо сяє у вертепі.6. У наших вертепах зазвичай розміщуємо багато символічних фігурок. Передусім жебраків та людей, які не знають жодного іншого достатку, крім повноти серця. Також і вони є повноправно близькі до Дитятка Ісуса, і ніхто не може їх виключити або відсунути від колиски, такої бідної, що вбогі, які її оточували, зовсім не псують картини. Бо ж убогі упривілейовані в цій тайні і часто найкраще можуть розпізнати присутність Бога серед нас.Убогі й прості люди у вертепі нагадують, що Бог стає людиною для тих, які найбільше відчувають потребу Його любові і просять про Його близькість. Ісус «тихий і смиренний серцем» (Мт 11, 29), народився вбогим, вів просте життя, щоб навчити нас обирати суттєве і ним жити. З вертепу виразно виходить висновок, що ми не можемо допустити, аби багатство і велика кількість миттєвих пропозиції щастя звели нас на манівці. Палац Ірода є фоном, що закритий і глухий на благовіщення радості. Народжуючись у яслах, сам Бог розпочинає єдину справжню революцію, яка дає надію і гідність тим, яких позбавили спадку, відкинутим назадній план: революцію любові, революцію ніжності. З вертепу Ісус з лагідною силою виголошує заклик про ділення з останніми, як дорогу до більш людського і братерського світу, в якому ніхто не є виключеним або відкинутим на задній план.

Часто діти, та й дорослі люблять додавати до вертепу інші фігурки, які, на перший погляд, не мають нічого спільного з євангельськими оповіданнями. Це означає, що наша уява прагне виразити, що в новому світі, який інавгурує Ісус, є місце для всього людського, тобто для кожного створіння. Від пастиря до коваля, від пекаря до музиканта, від жінки, яка несе глечик з водою, до дітей, які граються - все це представляє щоденну святість, радість з виконання особливим чином щоденних справ, коли Ісус розділяє з нами своє Божественне життя.

7. Поступово вертеп веде нас до ґроту, в якому знаходяться фігурки Марії та Йосифа. Марія є мамою, яка захоплюється своєю дитиною і показує її всім, які приходять її провідати. Ця фігурка нагадує велику тайну, що стосувалася цієї Дівчини, коли Бог постукав до дверей Її Непорочного Серця. На благовіщення ангела, який просив Її, щоб стала Матір'ю Бога, Марія відповіла повним і цілковитим послухом. Її слова: «Ось, я раба Господня, нехай буде мені за словом твоїм!» (Лк 1, 38), є для нас усіх свідченням того, як у вірі віддатися Божій волі. Завдяки цьому «Так!», Марія стала Матір'ю Божого Сина, не втрачаючи свого дівоцтва, а навпаки освячуючись завдяки Йому. Бачимо в ній Матір Бога, яка не залишає свого Сина тільки для себе, а просить усіх, щоб були слухняні Його Слову і вптілювали його в життя (пор. Йн 2,5).

Біля Марії у постаті охоронця Дитятка і Його матері, є святий Йосиф. Зазвичай його представляємо з посохом в руці, інколи ж він тримає лампу. Святий Йосиф відіграє дуже важливу роль в житті Ісуса і Марії. Він є опікуном, що невтомно оберігає свою родину. Коли Бог перестерігає його перед загрозою з боку Ірода, він без вагання вирушає в дорогу і емігрує до Єгипту (пор. Мт 2, 13-15). А коли небезпека минає, повертається з родиною у Назарет, де стає першим вихователем Ісуса - дитини і підлітка. Йосиф носив у серці велику таємницю, яка оточувала Ісуса і Марію, його наречену, і як людина справедлива, завжди довіряв Божій волі та її виконував.

8. Серце вертепу починає битися, коли на Різдво Христове кладемо в ньому фігурку Дитини Ісуса. Бог таким чином являє себе в дитині, щоб довіритися нашим обіймам. У слабкості і вразливості приховує свою міць, яка створює все і змінює. Це здається неможливим, але однак так є: в Ісусі Бог був дитиною і як дитина хотів об'явити красу своєї любові, яка виявляє себе у посмішці і у протягнутих до кожного рученятах.

Народження дитини пробуджує радість і подив, тому що ставлять нас перед великою таємницею життя. Бачачи сяючі очі молодих подружніх пар, які дивляться на свою новонароджену дитину, розуміємо почуття Марії та Йосифа, що, споглядаючи Дитину Ісуса, помічають присутність Бога в своєму житті.«Життя з`явилось» (1йн 1, 2): таким чином апостол Йоан підсумував таємницю Втілення. Вертеп показує нам і дозволяє торкнутися цієї особливої і незвичайної події, яка змінила хід історії, від якої також ми рахуємо час до і після народження Христа.Спосіб діяння Бога вражає, тому що здається неможливим, щоб Він відрікся своєї слави, щоб стати людиною, як і ми. Що за несподіванка! Бог приймає на себе нашу поведінку: спить, п'є молоко матері, плаче і бавиться як усі діти! Як завжди, Бог нас дивує: Він є непередбачуваний, не такий, як ми собі уявляємо. Тому ясла указують нам Бога, який входить у світ Це спонукає до роздумів про наше життя, вписане в життя Бога; заохочує, щоби ми стали Його учнями, якщо хочемо осягнути остаточний сенс життя.9. Перед святом Об'явлення Господнього у вертепі розміщують фігурки Мудреців. Дивлячись на зірку, ці мудрі і багаті володарі зі Сходу йдуть до Вифлеєму, щоб пізнати Ісуса і жертвувати йому дари у вигляді золота, ладану і мира. Також ці дари мають алегоричне значення: золото - це честь царській гідності Ісуса; ладан - його божеству; миро - його святій людській природі, яка досвідчить смерті і поховання.Дивлячись на цю сцену у вертепі, ми покликані до роздумів на тему відповідальності кожного християнина за те, щоб бути євангелізатором. Кожен з нас приносить Добру Новину тим, кого зустрічає, даючи свідчення радості від зустрічі з Ісусом і любові до Нього завдяки конкретним вчинкам милосердя.Мудреці навчають, що можна виходити здалека, щоб дійти до Христа. Вони є багатими людьми, мудрими чужоземцями, які прагнуть нескінченності, і вирушають у довгу і повну небезпек подорож, яке веде до Вифлеєму (пор. Мт 2, 1-12). Стаючи перед Царем-Дитиною, вони сповнюються великою радістю. Не піддаються згіршенню від вбогості оточення. Не вагаються впасти на коліна і віддати Йому поклін. Розуміють, що Бог, керує ходом історії так само, як і зірками, принижуючи сильних і вивищуючи покірних. Напевно після повернення до свого краю вони розповіли про цю дивовижну зустріч з Месією, розпочинаючи подорож Євангелія серед народів.10. Стаючи перед вертепом, подумки охоче повертаємося до часів дитинства, коли ми з нетерпінням очікували розпочати його робити. Ці спогади ведуть нас до постійного усвідомлення великого дару, який був нам даний разом з переказаною вірою. Одночасно вони спонукають нас відчувати обов'язок і радість дати можливість нашим дітям і внукам участь в цьому самому досвіді. Не має значення, яким чином створимо цей вертеп. Може завжди бути таким самим, або іншим щороку. Важливо, щоб промовляв до нас. Всюди і в будь-якій формі вертеп свідчить про любов Бога, який стає дитиною, щоб сказати нам, як близько він є до кожної людини, незалежно від стану, в якому вона знаходиться.Дорогі брати і сестри, вертеп - це приємний але й відповідальний процес передання віри. На кожному етапі життя, розпочинаючи від дитячих років, він вчить нас споглядати Ісуса, відчувати любов Бога до нас, відчувати і вірити, що Бог є з нами, а ми з Ним всі, як діти і брати завдяки Дитятку, Сину Бога і Діви Марії. Відчувати, що в цьому полягає щастя. У школі святого Франциска відкриваймо серце на цю просту благодать, і дозвольмо, щоби з подиву народилася покірна молитва: наше «дякую» Богу, який захотів ділити з нами усе, щоб нас ніколи не залишити самих.У Ґреччо, в Санктуарії Вертепу, 1 грудня 2019 року, на сьомому році мого понтифікату