Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » 20 листопада - довільний спомин св. Рафаїла Каліновського OCD
08:00 П'ятниця 0 1 008
20-11-2020, 08:00

20 листопада - довільний спомин св. Рафаїла Каліновського OCD

Історія життя кармеліта босого, якого Бог вів дивовижними життєвими шляхами. Між іншим, через Україну також. У 1859 році в районі Конотопа він, ще як військовий інженер, брав участь у спеціальних роботах пов'язаних з будівництвом залізниці Київ-Курськ.     
Дитинство і молодість

Святий Рафаїл народився у Вільно, 1 вересня 1835р., в шляхетській польській сім’ї. Батьками його були Андрій Каліновський, професор математики в Шляхетському інституті та Юзефа Полонська. Малий Юзеф – таке ім’я отримав св. Рафаїл у день св. Хрещення – не побачив усмішки своєї матері, бо вона померла кілька тижнів після його народження.

Вихованням хлопця зайнялася його тітка Вікто­рія, яка стала другою дружиною професора Каліновського. Після дев’яти років старанної опіки над улюбленим племінником відійшла і вона до вічності. В цій ситуації овдовілий мужчина і батько п’яти дітей (двоє від першого, троє від другого шлюбу) змушений був одружитися втретє. Вибір впав на Софію Путкамер, дочку Марилі Верещак, яку увіковічнив у своїх поемах Адам Міцкевич. Святий Рафаїл охоче називав її мамою.

Хлопець перейняв від чудової, боголюбивої сім’ї побожність, ввічливість і елегантність. Він ніколи не забував про своїх рідних, тому що був дуже до них прив’язаний. У радощах і смутках, у піднесенях і на засланні "завжди про них пам ‘ятав і посилав їм квіти, які сам збирав на луці, як символ ніжної вдячності".

Перші роки навчання

Коли Юзефові виповнилось дев’ять років, він розпочав навчання в Шляхетському інституті у Вільно, де його батько був професором і директором. Хлопець відрізнявся інтелігенцією і зразковою поведінкою. Один з його шкільних друзів, Станіслав Славінський, розказує: "Юзеф Каліновський, мій приятель з Шляхетського інституту, був обдарованим учнем. Кожного року він блискуче здавав всі екзамени і отримував нагороди. Після закінчення навчання він отримав золоту медаль, а його прізвище викарбували на мармуровій таблиці, яка нагадує про його перебування в інституті". Єжи, наймолодший брат Юзефа, пригадує: "Мій батько, вимогливий педагог, сказав якось, що абсолютно нічого не може закинути Юзефові".

Від батька Юзеф успадкував любов до матема­тики і інших точних наук, тому він стає студентом Миколаївської військової інженерної академії в Петербурзі. Йому дуже подобалось будівництво доріг і мостів,але на ці напрями студентів вже тоді не приймали.

Інженер і геометр

У 1859 р. Каліновський закінчив навчання і став поручником. Щоб залишити морально нездорове і релігійно байдуже середовище, він покинув Петербург і почав працювати при проекті залізничної дороги Курськ-Київ-Одеса. В цьому специфічному оточенні, подалі від шуму і галасу великого міста, він відчував себе ближче до Бога і переборов симптоми кризи віри. “При цій постійній самотності - пише він до своєї родини, - я вмів виробити в собі внутрішнє життя і скажу вам щиро, що ця постійна праця над собою і з собою, далеко від людей, зробила в мені велику зміну в кращу сторону. Я пізнав велику потребу закріплення релігійних понять і остаточно до них повернувся. "Одночасно зростає його пошана до Королеви Неба. В своїх "Спогадах" він розповідає нам як прокинулося в ньому "почуття віри в заступництво Діви Марії".

Капітан генерального штабу

На жаль, будівництво залізниці було перервано на невизначений термін. Юзеф залишає залізницю за власним бажанням і через те, що він не хотів поселитися в Петербурзі, його переводять у фортецю у Бресті Литовсько­му на посаду керівника інженерних робіт. Каліновський прибуває туди у вересні 1860 р. Життя складається досить непогано – він стає капітан­ом генерального штабу. Та власне там Юзеф переживає час великих сумнівів, які штовхають його до висновку, що військова кар’єра не є його покликанням. У Бресті Литовському Юзеф Каліновський зрозумів, що професія військового в царській армії перечить його патріотичній поставі. Тому він просить відставки зі ступеня капітана і шукає інше місце праці.

Учасник Січневого повстання

Юзеф Калиновський, як мало хто, знав мілітар­ну силу царської армії і міг передбачити, що повстання було приречене на поразку. “Занадто ясно поставала перед душею суперечність беззахисного народу з суперечністю уряду, який володіє великою збройною силою. Святий Рафаїл так описує в "Спогадах" свою діяльність у повстанні: "Передусім я у своїй діяльності старався приносити допомогу, а там, де це було можливе, рятувати людське життя".

Він знав, що людина реалізує себе в служінні іншим людям. Цей принцип керував ним тоді, коли він приєднався до повстання, хоча й передбачав, що воно буде придушене. Мав він тільки одну мету: рятувати повстанців: "відмовляти інших від вчинення помилки".

Арешт і вирок

Після довгого і таємного шпіонажу в ніч з 24 на 25 березня 1864р. росіяни арештували Юзефа Каліновського і ув’язнили в подомініканському монастирі, який став в’язницею для повстанців. Він був одним з останніх керівників повстання, що перебував на волі.
Його провина була особливо важкою: екс-капітан царського війська став Військовим Міністром у повстанні проти царя. Тому вирок, який видав військовий суд 2 червня того ж року, був найважчий: смертна кара! Численні прохання його родичів, загальна повага, а передусім лист який він сам написав до Муравйова, посприяли тому, щоб "Нерон поляків" змінив  смертну  кару  на  10 років примусових робіт у Сибірі.

У дорозі на Сибір

Разом з іншими чисельними засланцями Каліновський вирушив у дорогу на Сибір. Ця подорож тривала дев’ять місяців з Вільно через Петербург, Москву, Перм, Тобольськ, Томськ, Красноярськ, Іркутськ аж до берегів озера Байкал. Подорожували залізницею, на човнах, заржавілих кібітках, на санях, а потім пішки через невивчені болота і лід, виставлені на хвороби і нескінченні марші. Каліновський зіткнувся з матеріальною і духовною убогістю мешканців тундри.

Багато його товаришів померло в доро­зі. "Місто Перм було місцем збору, з якого засуджених розсилали на схід… "– згадує Каліновський. "Від самої Пермі включно до Далекого Сходу величезні простори перед Уралом і поза ним ставали безграничним кладовищем десятків тисяч жертв, викинутих назавжди з лона власного народу. Вони вже назавжди поглинуті".

"Архангел Товита”

Вдалу назву "Архангел Товита" має біографія святого Рафаїла авторства Ілсе Лейтенберга. І дійсно, святий Рафаїл був справжнім другом, товаришем в подорожі, схожим до архангела, який подорожував разом з Товитом у Старому Завіті. Особливо в дорозі на Сибір. У цей болісний час він завжди пам’ятав про інших, міг не тільки героїчно долати біль і терпіння, але також ділився всім, чим міг, всім, що мав: шматком хліба, сорочкою, усмішкою.

У Сибіру працював у соляній шахті в селі Усолі, що на острові річки Ангари поблизу Іркутська. Після амністії від примусових робіт Юзеф і надалі був змушений перебувати в околиці Іркутська. Там він присвячував свій час для навчання де­портованих дітей і також допомагав отцю Кшиштофу Шверніцькому, пароху цілого Сибіру, готувати дітей до першого Святого Причастя. Дякуючи о. Кшиштофу, Юзеф вів багате духовне життя, заглиблювався в духовну літературу, часто приймав св. Тайни. Згідно його власних слів, все це він робив для того, щоб приготуватись до духовного стану, до якого давно відчував покликання.

Нарешті вільний

2 лютого 1874р. Каліновський знову став вільною людиною. Але в декреті про звільнення була дуже жорстока умова: влада забороняла йому поселятися у Литві. Він повернувся з сибірського вигнання з репутацією глибоко віруючої і морально дозрілої людини. Крім того, він був знаний як добрий вихователь молоді. Багато шляхетських сімей у Польщі пропонували зайнятися вихованням їхніх дітей; там він міг оселитися, так як заборона проживання стосувалась тільки Литви, а не Польського Королівства. Та він приймає пропозицію князя Владислава Чарторийського, який проживав у Парижі, займатися вихованням його сина Августа.

Біля ніг Ясногірської Мадонни

Зустріч з князем Августином Чарторийським була запланована на перші дні вересня 1874 року в Кракові. По дорозі до давньої столиці Польщі Каліновський затримався в Ченстохові, де "побачив силу-силенну людей, що заповнювали всі альтани костелу і монастиря з надією зблизитись до вівтаря Мадонни і віддати їй честь". Марії він довірив реалізацію свого покликання до монашого життя.

Біля князя


Після зустрічі зі своїм учнем та вихованцем Августом у Синяві – маєтку Чарторийських у південній Польщі і, провівши там кілька днів, вчитель і вихованець разом вирушили поїздом до Парижа. В колі видатних особистостей польської еміграції Юзеф Каліновський був знаний як хороший вчитель, вірний друг, часто як вихователь молодого князя, а передусім як його духовний наставник. Невдовзі князь захворів туберкульозом, і лікарі порадили йому змінити клімат. У пошуках лагідного клімату і здорового повітря Каліновський з вихованцем побував у Трувіль і Ментоньє, в Піренеях і Альпах, в Італії і Швейцарії. Ті подорожі тривали З роки. Даючи власний приклад глибокого духовного життя, Юзеф старався передати своєму підо­пічному найвищі ідеали святості. Кожного дня, звичайно разом з Августом, він брав участь у святій Літургії, часто приступав до святого Причастя. Часто його бачили глибоко заглибленого у молитву.

Покликання на Кармель

За час вчителювання і опіки над князем Каліновський добре познайомився з родиною Чарторийських і вважався за божу людину. Він привернув до себе особливу увагу тітки Августа, княгині Марії Ксавери Чарторийської, кармелітанки босої з Кракова, мрією якої було відновлення Кармелітанського Ордену в Польщі. З цією метою вона шукала відповідних людей і в Каліновському вона побачила посланця Божого Провидіння, якого, зрештою, разом зі своєю спільнотою, вимолила у Бога. Юзеф вирішує вступити до Ордену Кармелітів Босих. Покликання він почув у голосі, який кликав його на Кармель.

Новіціат у Граз і навчання в Рааб

26 листопада 1877 року Юзеф Каліновський одягає кармелітанський габіт і отримує нове монаше ім’я: брат Рафаїл від святого Юзефа. "Благо­словенний Бог”, пише сорокадвохрічний монах до своїх рідних у Вільно, який запровадив мене під гостинний дах братів святої Діви Марії. Тепер мені не залишається нічого іншого, як віддатися йому до кінця і ніколи вже від Нього не відходити".

І з цією молитвою вдячності на устах і ми­нув перший рік новіціату: в тишині, самотності, зосередженості, в повному запалі вивчення кармелітської харизми. Читаючи твори святої Терези і святого Йоана від Хреста, він готувався до монаших обітів. Після складення перших монаших обітів брата Рафаїла скеровують до конвенту в Рааб в Угорщині з метою поповнення філософсько – теологічних знань. Там 27 листопада 1881 року він склав довічні монаші обіти, після чого прибув у Черну біля Кракова у єдиний вцілілий монастир Кармелітів Босих.

У польському Кармелі

15 січня 1882 року єпископ Альбін Дунаєвський висвячує брата Рафаїла від святого Юзефа на священника. Тепер наступає 25-літній період напруженої праці і зміцнений ласкою святих Тайн Отець Рафаїл вкладає в працю священника всю свою енергію і багатий життєвий досвід. Молитву, працю, навчання – все він присвячує іншим, для того, щоб служити допомогою в реалізації євангельських ідеалів. Впродовж періоду монашого життя він обіймав багато відповідальних посад у провінціях і в монастирях. Своєю самовідданою працею отець Рафаїл добився відродження Ордену Кармелітів Босих на польських землях. Він був справжнім учнем Христа, а для братів був прикладом для наслідування.

Духовність святого

Щоб ближче пізнати святого Рафаїла, слід зазначити, що він був людиною дії і ініціативи, шанованим сповідником і духовним провідником, апостолом єдності скандально поділених церков. Ще до вступу в орден, він був прекурсором апос­тольства мирян, а в ордені інтерпретатором теології монашого життя. Він не ство­рював своїх теорій тільки на письмі, але жив ними. Святі ж бо не відділяють науки від життя, і він також навчав прикладом свого життя.

"Ходяча молитва"

Сучасники називали отця Рафаїла "ходячою молитвою". Він постійно нагадував своїм братам: "Нашим головним завданням у Кармелі є в усьому, що ми робимо, розмовляти з Богом". Тому прагнув власне через молитву розбудити життя Кармелю і зміцнити його суворістю, тишиною і зосеред­женістю – такими ідеалами жив він сам.

Людиною молитви Каліновський став вже на Сибірі, адже молитва дала йому силу, щоб пе­режити недолю вигнання: "Світ всього може мене позбавити, але залишиться одна недоступна для нього схованка: молитва". У важкі хвилини сибірського вигнання молитва була для нього всім: "Крім молитви, я не маю нічого, що б я міг пожертвувати: її можна вважати єдиною моєю лептою. Постити мені не можна, милостиню не має з чого давати, до праці немає сил. Залишається тільки терпіння і молитва. Осо­бливих скарбів я не мав і не хочу мати".

Він прагнув бути тихою, непомітною людиною, старався не виділятися з натовпу. Але йому це не вдавалося, бо по натурі він був людиною, яка діяла на інших через молитву, через свою глибоку релігійність. Його молитва була молитвою правдивою, щирою і ніколи не була закрита на потреби інших. Навіть навпаки, вона вела його до альтруїстичної служби і допомоги ближнім.

Остання хвороба і свята смерть

Земне життя святого Рафаїла закінчилося восени 1907 р. у Вадовіцах. Останні місяці життя, виснажений працею і хворобами, він дуже страждав. В одному з листів до свого приятеля отця Вацлава Новаковського, капуцина, отець Рафаїл написав: “Завтра день всіх померлих. Будучи малим хлопцем, я мав сон-видіння, що у цей день помру. Можу померти, а можу і не померти, та висповідатись не зашкодить. Тому я сердечно тебе вітаю і прошу про “De profundis”.

Отець Рафаїл помер 15 листопада і той сон-видіння з дитячих років в якомусь сенсі сповнився, бо він вмирав як монах-кармеліт, а саме в кармелітському календарі 15 листопада згадуються покійні Ордену Кармелітів Босих.

За матеріалами Кармель

Зображення Karmel

Святі дня 08:00 Середа 0 2 309 25 листопада – довільний спомин Катерини Александрійської, покровительки учнів і вчителів Свята Катерина, одна з чотирнадцяти святих заступників, яких ушановують як найсильніших захисників у різних потребах чи небезпеках, – героїня численних мистецьких творів. Про її життя писали святий Руфін і Євсевій із Палестинської Кесарії, які жили невдовзі після святої, та було складено чимало легенд.
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.