Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Як Дочки Милосердя поранених бійців навертали
12:00 Четвер 0 276
17-09-2020, 12:00

Як Дочки Милосердя поранених бійців навертали

Пропонуємо вашій увазі уривок зі «Щоденника легіонера», що належить перу Джорджа Менінгтона у якому можемо знайти опис служіння монахинь Згромадження Сестер Милосердя Св. Вікентія де Поля хворим.  
Джордж Менінгтон, англієць, служив у Французькому іноземному легіоні з 1891 по 1895 рр. Більшу частину служби він провів на території сучасного Індокитаю. У боях з місцевими повстанцями загинуло і було поранено багато легіонерів. А сам автор «Щоденника» опинився у госпіталі, коли підчепив лихоманку. І тут я зіштовхнувся з дуже докладним і цікавим описом служіння Сестер Милосердя при колоніальних військах європейських країн.

Сестри-вікентійки в будинку пристарілих у Пекіні. 1900-ий рік.

Менінгтон лікувався у французькому військовому госпіталі в місті Кванг Ен, столиці одноіменної провінції. В цьому госпіталі служили сестри з католицького чернечого згромадження святого Вікентія де Поля. Загалом автор відмічає, що їх професіоналізм був нижчий, ніж в аналогічних організаціях при англійських військах. Але відданість монахинь своїй справі та їх турбота й любов до хворих та поранених бійців була вище всяких похвал.

«Втішно і трохи сумно я дивився, як одна така добра жіночка по-материнськи лагідно омивала руки й обличчя великого бородатого легіонера, котрий нічого не міг робити самотужки, але намагався ні на мить не заплющувати очей, щоб не впусти ані поруху цього янгола, і постійно шепотів слова подяки».

Для багатьох страждаючих від лихоманки бійців найважчим випробуванням був прийом їжі. Вони абсолютно втрачали апетит і не бажали брати до рота ні крихти. І тоді сестри сідали біля хворих і терпляче, ложечка за ложечкою, заливали до їх рота бульйон. При цьому вони і вмовляли, і підбадьорювали, «кожну порцію супроводжували тихою похвалою». «Суворим найманцям не лишалося нічого, окрім як проковтнути поживу з вдячним та приємним виразом обличчя» - писав Менінгтон. По ночам деякі сестри ставали на коліна посеред шпиталю і молилися за бійців.

Військовий госпіталь з сестрами-вікентійками в провінції Травінь, В'єтнам

Служіння сестер не лишилося без зворотньої реакції з боку їх пацієнтів. Бійці Іноземного легіону переповнилися вдячністю і повагою до цих жінок. Коли хтось із новоприбулих намагався посміятися над «недолугими святошами» чи дозволяв собі грубі жарти на вечірніх молитвах, то «їх товариші спокійно, але зловісно застерігали від такої поведінки і втихомирювали будь-яке поривання порушувати неписаний етикет палати».

В релігійному плані більшість легіонерів були протестантами, які не надто переймалися цим питанням. Проте вони починали відвідувати Месу, як тільки ставали на ноги, щоб таким чином засвідчити свою пошану до сестер, які стільки для них зробили. Не обійшлося і без підготовки до Різдва, коли легіонери не лише допомогли прикрасити каплицю, але і забезпечили святкову Літургію потужним чоловічим хором.

Така невеличка історія служіння сестер-монахинь, Сестер Милосердя, у віддаленій країні, переповненій розбійниками, лихоманкою і постійними війнами. Інколи ці бійці невидимого фронту лишаються поза увагою дослідників військової історії. Тож окрема подяка автору «Щоденника легіонера», що звернув на це увагу.

Павло Зінченко для Терції

Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.