Розарієві історії від єпископів. Єпископ Віталій Скомаровський

Пам’ятаю випадок, що в 1990-х роках трапився з одним священиком. Він повертався автомобілем із Польщі, де збирав допомогу на парафію. Їхав, здається, трасою Ковель–Київ. Натомившись у дорозі, став перепочити на узбіччі й заснув. Під’їхали злодії. Витягнули його з машини, а речі почали переносити до свого автомобіля. Священик не був одягнений у сутану, тому крадії не здогадувалися про його сан. Коли вже забрали все з машини, почали перевіряти кишені жертви – і знайшли розарій. Питають: «Що це?» «Розарій», – відказує він. «А що це таке?» – «Те, на чому моляться до Пресвятої Діви Марїі». – «А ти хто?» – «Я – священик». – «Чого ж ти раніше не сказав?» Злодії швидко поперекладали речі назад у його автомобіль і прожогом утекли. Ця історія стара, але я її часто згадую.

У моє життя Розарій по-справжньому прийшов у семінарії. Це не був обов’язковий пункт розкладу дня, але ми, троє-четверо семінаристів, щодня обирали вільний час і, ходячи доріжками навколо храму, молилися Розарій. Ми молилися за однокурсників. Потім я вже просто призвичаївся до цієї молитви. Зараз молюся Розарій щодня. Так би мовити, маю залежність від нього: не можу його не помолитися. Ця молитва і проста, і сповнена таємниць. Складно зрозуміти, як вона діє, але не можна заперечити її сили.